У 1380 році московський князь Дмитро Іванович здобув перемогу над військом Мамая на Куликовому полі. Цю битву згодом почали подавати як визволення від ординської залежності. Насправді все було складніше. Мамай не був повновладним ханом Золотої Орди, а його поразка не означала припинення влади Орди над московськими князями.
Поки Дмитро святкував перемогу, на сході посилювався інший претендент на владу — Тохтамиш. За підтримки середньоазійського правителя Тимура він зумів об'єднати значну частину Золотої Орди, розгромив Мамая й став ханом. Тепер Тохтамиш прагнув повернути під свою владу землі, які перестали належно визнавати ординське верховенство та сплачувати данину.
Улітку 1382 року хан зібрав військо й рушив на північ. На його боці діяли й окремі руські князі. Зокрема, князь Олег Рязанський, за літописною традицією, допоміг ординцям знайти переправи через Оку. Військо Тохтамиша швидко просувалося вперед, захоплюючи міста. Серед них був Серпухов, який спалили перед підходом до москви.
Дмитро Донський не зумів зібрати достатньо сил, щоб зустріти хана у відкритому бою. Він залишив столицю та вирушив до Костроми збирати військо. Оборону москви доручили князю Остею — представникові литовської князівської династії, онукові Ольгерда. Місто готувалося до облоги. До нього стікалися мешканці навколишніх поселень, сподіваючись урятуватися за міськими укріпленнями.
Тохтамиш підійшов до москви 23 серпня 1382 року. Протягом трьох днів ординці намагалися захопити місто штурмом, але оборонці відбивали атаки. Укріплення витримували натиск, і швидкої перемоги хан не здобув.
Тоді вдалися до хитрощів. До міста прибули посли Тохтамиша разом із двома суздальськими князями — Василем і Семеном. Вони запевняли мешканців, що хан не збирається карати місто, а його мета — покарати князя Дмитра за непокору. Князі гарантували безпеку й переконували містян повірити обіцянкам. Зрештою москвичі погодилися відчинити ворота.
26 серпня 1382 року оборона міста фактично припинилася. Коли Остей та інші представники міської верхівки вийшли назустріч ханським послам, їх убили. Ординське військо ввірвалося всередину. Почалися пограбування, вбивства й пожежі. Горіли будинки, церкви та майно, яке люди звозили до міста, сподіваючись урятувати від ворога. москву було спустошено.
Точну кількість загиблих встановити неможливо. Літописні повідомлення наводять великі цифри, але історики ставляться до них обережно: середньовічні хроністи нерідко перебільшували масштаби втрат. Та сам факт розгрому міста сумнівів не викликає.
Після погрому Тохтамиш не залишив у москві постійного гарнізону й не став безпосередньо управляти містом. Йому було достатньо відновити покору московського князя. Дмитро Донський знову мусив визнати верховенство хана та сплачувати данину. У 1383 році до Орди відправили його сина Василя, який залишався там заручником.
Так перемога на Куликовому полі не поклала край ординській залежності. Через два роки після неї хан Тохтамиш спалив москву й примусив князівство повернутися до попередніх відносин із Золотою Ордою. Влада хана знову була визнана, а данина — відновлена.



















