Розповідають, що в Радянському Союзі, через недосконалість медичної системи, а конкрентно - нездатності зробити правильні обстеження, - людині могли вирізати під час операції те, що здорове. Натомість залишити те, що хворе. Все це ховалося інформаційно, бо я так розумію, радянське телебачення - то такий самий телемарафон, як зараз, тільки сьогодні все сучасніше. Моя покійна бабуся пропрацювала санітаркою в роддомі, але навіть вона чомусь була впевнена, що тоді були найкращі лікарі, а не те, що тепер. Хоча я й намагалася їй натякнути, що тоді статистика враховувала лише ті "правильні" показники, які були потрібні владі. За браком суспільного розголосу населення просто не могло знати про масштаби смертності від помилок та нерозвиненості медичної системи.
Чи пішли би ви знову до того лікаря, який вирізав вам здорову нирку замість хворого жовчного міхура? Це треба так само не поважати себе та не цінувати своє життя, як сьогодні робить частина нашого населення. Начебто й інформації багато (дякую не телебаченню, а скоріше платформі YouTube, яку з Банкової ще не цензуруєш, або не вимкнеш так, як опозиційні канали). Той, хто бажає знати - має змогу дізнатися.
"Це буде залежати від того, чи потрібен він нашому суспільству як президент, якщо він відчує, що українське суспільство більше не бажає, щоб він був президентом, він, ймовірно, не буде балотуватися..." (О. Зеленська)
Я не бажаю.
Бо не хочу обирати "лікаря", який ледь мене не вбив своєю непрофесійністю. Але ще вбачаю тут ось такий момент: я бачу слабкість. На хвилиночку, на чолі воюючої держави людина-флюгер, яка орієнтується на кількість аплодисментів у свій бік. І якщо їх буде мало, то він не балотуватиметься. Хоча балотуватиметься через інше, зроблене, щоб його прикрити, - то інше вже питання. Але коли бачиш слабкість, а йде війна, і ти спостерігаєш набагато більше сили навкруги від людей, що роблять неймовірні речі, воюють, волонтерять, чи просто розумніші та наполегливіші на безліч сходинок, і між такою силою і між слабкістю прірва, - то стає моторошно. І не вбачайте тут маніпуляції, коли я скажу, що ось це дісно влада на крові.
В цьому році до НАТО подались Фінляндія, Швеція. Польща відбудовує війська. Балтійські країни укріплюються, висилають росіян. Тайвань споглядає за нами та готується. Всі щось роблять на попередження. Не після. Не навздогін. На ПОПЕРЕДЖЕННЯ. Нам же ж дали вмитися, викупатися у власній крові, чи у крові співгромадян, не зробивши жодного кроку на посилення захисту. Тепер ці факти замовчуються, чи перебиваються новими інформаційними вкидами завдяки контролю над інформаційною політикою телемарафону. Бо ж Подоляк і Ко на цьому собаку з'їли - давно довевдено, що інформація здатна на все. Геть на все. Хто її контролює - той творить історію. Росіяни контролем над інформацією збудували собі імідж великих, начебто з другою армією світу. Путін збудував собі імідж непереможного далекоглядного стратега. Бо ж сприйняття людьми інформації, незалежно від національності, більш менш однакове. Людям можна навіяти будь-яку думку. Хіба що в залежності від доступу до джерел кількість довірливих десь буде меншою, десь більшою.
Доречі, привітаю з днем народження людину, яка як мінімум не є залежною від вподобань більшості. Треба це більшості, чи не треба - він, може, й чхати хотів. Бо вперто робить те, в правильності чого переконаний. Сила - вона така. Вітаю, Петре Олексійовичу.
