Ніщо так не налаштовує Трампа на миротворчу тональність, як готовність путіна поділитися рідкісноземельними трофеями з окупованих територій, і не тільки… Ось у такий нехитрий спосіб кремль та Білий дім зрослися в бажанні натягнути Києву на голову ще один «Будапештський меморандум», тільки тепер під виглядом припинення вогню.
Почну з найчастішого запитання: чи був у Зеленського шанс пройти по тонкій кризі амбіцій Трампа і Венса, не провалившись у безодню їхнього обурення? Жодного, питання було лише в часі.
«Мирний план» Трампа за короткий час мутував ще крутіше, ніж штами коронавірусу на початку пандемії. Спершу 47-й президент США просто хотів підіграти господареві кремля, підтримуючи його «китайський мирний план»: той передбачав припинення вогню по лінії фронту, а далі перемовини-перемовини-перемовини, які колись завершаться мирною угодою.
Та в якийсь момент путін зробив те, що йому вдається найкраще: вирішив підкупити господаря Білого дому. Бункерний, як стверджують світові медіа, підкинув Трампу ідею спільно добувати «затрофеєні» корисні копалини — на окупованих українських землях. Це для розігріву, а далі на черзі - чимало проєктів. І «47-му» наживка настільки зайшла, що він буквально втратив інтерес до подібної — раніше анонсованої — угоди з Україною: пригадайте, спершу з уст Трампа звучали великі сподівання викачати з України то $500 млрд, то $250 млрд, а потім раптом президент США дозволив стерилізувати свою угоду до рівня рамкового [порожнього] документа… підписуючи який Київ, по суті, парафував американський алгоритм замирення з москвою.
Саме тому і виник конфлікт в Овальному кабінеті: йшлося не про рідкісноземельні метали, а про «рідкісноземельний мир». Господар кабінету наполягав, що російський диктатор — нормальний чел, і йому можна довіряти, і ця віра — найкраща гарантія безпеки. І якось нікому з американців не хотілося чути, що починаючи з 2014-го «довіра» до бункерного настільки розігріта, що вже зриває дах. Ось у цьому, власне, і полягала глибинна суть конфлікту, ким вважати господаря кремля: респектабельним політиком чи міжнародним злочинцем?
Сьогодні Трамп мав би відчувати роздвоєння особисті, виступаючи водночас у двох подобах: президента США Ніксона зразка 1972 року і лідера Китаю Сі 2022-го.
Ніксон, аби сепарувати КНР від СРСР, протоптав доріжку китайській економіці на Захід. Для цього, правда, спершу знадобилося пожертвувати інтересами Тайваню — давнього партнера США. Пізніше отака дипломатія отримала «гордий» термін realpolitik, і всім уже відомо її наслідки: західні інвестиції дали дурний поштовх китайській економіці, і через 53 роки Трамп вимушений гарячково виправляти помилку Ніксона, але ніксонівськими ж прийомами — для нейтралізації КНР він намагається залізти американськими капіталами в російську економіку, зрадивши при цьому Україну…
Трампові кортить повторити й досвід Сі, який обміняв свою підтримку за надзвичайно вигідним для Пекіна курсом: не лише дешеві нафта та газ збагачують китайську економіку, але й добра частина Сибіру поступово дрейфує в залежність від КНР. І що найпоказовіше: путін залюбки готовий пустити «піндосів» на православну землю, хоча ще три роки тому розпочав «СВО», аби духу їх тут не було.
«Рідкісноземельний мир» може стати лише початком затяжної ери відносин США і РФ. Тоталітарній російській економіці потрібен брокери протекціонізму на більшості ринків: починаючи від енергетичного і завершуючи технологічними.
Наша дійсність — ще один будапештський меморандум, ще одні розмиті гарантії безпеки під «чесне слово» кремлівського диктатора, які не додадуть різкості нашому майбутньому, хіба що добряче засліплять, дезорієнтують на тривалий час. Це нова реальність, у якій Європа повинна заново себе знайти. І ми разом з нею.
