Російське опозиційне видання "Медуза" опублікувало недавно цікавий зріз думок, які панують серед тамтешнього панівного класу після того, як ЗСУ звільнили Херсон. Аби не вдаватися у подробиці, наведу лише один фрагмент цього тексту:"Співрозмовник, з підприємців з найближчого оточення Володимира Путіна, висловився дуже жорстко: "Прийшло розуміння — справжню війну ми програли. Люди починають думати про те, як жити далі, яке місце у майбутньому бажали б посісти, яку ставку зробити, на чому грати. (З одного боку) будуть реваншистські настрої. З іншого – буде запит на нормалізацію і стабілізацію".
Тобто, як бачимо, настрої не найоптимістичніші. Радше навпаки, — на верхівці російського айсберга панує відчай, депресія і безвихідь. У принципі, останніми роками (навіть до українсько-російської війни 2014 року) ці настрої не мінялися, але бізнес- та культурна еліта Московії вважала за потрібне бути лояльною до "вождя", вбачаючи у цій лояльності запоруку успіху. В українського соціопсихолога Олега Покальчука є чудова стаття "Тремтячі еліти", так от, хоча її темою на час публікації була не Росія, але нині вона годиться для характеристики сервільних московських еліт.
(Заради правди, скажу, що серед віп-росіян і ті, хто вважав інакше, вони спробували втекти з путінського "титаніка", і почасти декому це вдалося).
Так от, Олег Покальчук пише, що "поведінка людей змінюється залежно від того, чого від них очікують інші". А що очікує від національної, фактично атрофованої "еліти" російський народ? Той "глубінний народ", мізки якого до краю загиджені кремлівською пропагандою, інфантильний обиватель з якогось Мухосранська? А нічого. Народ молиться на "вождя", розуміючи, що всі інші "великі люди", "боярє" – лише пішаки у путінській грі.
Російські товстосуми аж ніяк не бояться демонізованого "бунту". Він не несе їм жодних загроз, бо фактично є нереальним. Це як бодріярівське "мовчання мас". "Мовчазна більшість – це не сутність і не соціологічна реальність, це тінь, яку відкидає влада, безодня, що перед нею розкривається, форма, яка її поглинає"
Я іноді думаю, що російські товстосуми аж ніяк не бояться демонізованого "бунту". Він не несе їм жодних загроз, бо фактично є нереальним. Це як бодріярівське "мовчання мас". "Мовчазна більшість – це не сутність і не соціологічна реальність, це тінь, яку відкидає влада, безодня, що перед нею розкривається, форма, яка її поглинає".
Цей чинник ризику для "тремтячих еліт" відсутній. Є значно суттєвіші загрози, те, що на початку вторгнення російські олігархи вважали забавкою, з якою можна жити. Пригадуєте, як вони метушилися після перших санкцій міжнародної спільноти, намагаючись приховати свої активи, вивести у безпечні місця дорогезні яхти, сховати розкішні літаки, переписати на інших осіб вілли на Оксамитовому узбережжі? Як скаржилися згодом, що світ обдер їх мов липку і вони не мають можливості навіть найняти собі покоївок? Це був перший психологічний удар для людей, які ще вчора вважали себе господарями долі, — і не тільки своєї, але й мільйонів співвітчизників.
Відтак прийшло розчарування: світ не мав наміру зупинятися на запроваджених обмеженнях та заборонах. Справжня ж депресія і безвихідь стали панівними після перших поразок "другої армії світу". З одного боку, еліти зрозуміли, що їх викинуто на маргінес геоекономіки, з іншого, — відчули себе заручниками у божевільній авантюрі кремлівського вождя, який з "патрона" перетворився на ігноровану майже всім світом парію. Третій, мабуть, найдошкульніший аспект – у розумінні того, що за українську війну доведеться платити саме їм, — дерипаскам, фрідманам, абрамовичам (їх легіон). Платити за чужу гру, не знаючи, що спаде на думку Путіну вже наступної хвилини. "Нас у ніщо не утаємничують, чимало дізнаємося з новин, причому українських та західних. Виглядає, що постійно йдемо на поступки й ще й пробуємо приховати це", - цитує "Медуза" ще одного співрозмовника.
З одного боку, еліти зрозуміли, що їх викинуто на маргінес геоекономіки, з іншого, — відчули себе заручниками у божевільній авантюрі кремлівського вождя, який з "патрона" перетворився на ігноровану майже всім світом парію
Відчуття другосортності у світі посилюється усвідомленням того, що в країні все відчутнішу роль відіграють сумнівні та брутальні типи, на кшталт Пригожина чи Кадирова, — популісти та бандити. Меншовартісність у власній країні, якою б вона не була, необхідність фінансувати прожекти маргінальних типів, — це також, без сумніву, посилює страх і розпач.
І головне, — еліти втратили напускний імідж "лібералів" та вітменівських "громадян світу". Вони гарно та успішно послуговувалися ним у так звані "тучниє годи" високих цін на нафту й газ. Тепер – квит. Цей товар не ходовий. А іншого немає. Філософ Роман Кечур пише, що "російські ліберали – це ті, хто вміли добре продавати свою ліберальність. То як російські іміджмейкери – вони професіонали єдино в тому, що вміють добре продавати свій власний імідж".
Третій, мабуть, найдошкульніший аспект – у розумінні того, що за українську війну доведеться платити саме їм, - дерипаскам, фрідманам, абрамовичам (їх легіон). Платити за чужу гру
Росія стрімко перетворюється на Північну Корею чи полпотівську Кампучію. І недалеким є час, коли вчорашні розбещені багатством та фортуною люди працюватимуть десь на лісоповалах, пліч-о-пліч з "глубінним народом", який ніколи не розумів їх, а вони, зрештою, його й не помічали…
