Інколи до нас на відновлення боєздатності заходять підрозділи в штаті яких є свої інструктори. Для нас це дуже цікавий досвід. Бо для нас важливий зворотній зв'язок. Недавно до нас зайшов підрозділ який традиційно має репутацію одного з найпідготовленіших в індивідуальній підготовці в силах оборони. Ми з ними працювали ще році в 19 але за іншим напрямком.
Зараз разом з підрозділом зайшло кілька інструкторів. Ми не знали що вони інструктори, тому займалися на загальних підставах за затвердженою програмою. Вийшла прикольна історія з "таємними покупцями". Коли дізналися про їх існування, вже курс йшов до завершення, тому дуже було цікава їх доповідь командиру. Тим більше що бойовий досвід в контактних піхотних боях у цього підрозділу дуже великий. В тому числі в забудові, з перших днів повномасштабки, в обороні і в інших локаціях вже в атакуючих діях. Ми не боїмося якщо хтось знає більше. Ми просто хочемо робити краще і краще. За кордоном наших інструкторів дуже важко здивувати. Так, ми відправляємо постійно людей "на підвищення рівня". Як правило, якщо бойового досвіду в наших хлопців і менше ніж у інструкторів союзників, але він більш жорсткий. Бо такої війни ніхто не бачив.
Але методичності та методології викладання матеріалу там хлопці з радістю вчяться. Хоча бувають і приємні здивування, коли щось нове може органічно бути адаптованим до наших умов.
Доповідь, якщо коротко, була приблизно така - вони в принципі знали все, що викладали наші інструктори. За винятком специфічних "піхотних" навичок все було більш менш знайомо і зрозуміло. Але підготовка по піхотній програмі в рамках підрозділу, за їх оцінкою ідеально як для штатних підрозділів. І тоді пролунало питання командира - якщо ви все це знали, то чому ми це не зробили самі а пройшли через певні бюрократичні складнощі щоб попасти в центр?
От в цьому і є одна з проблем комплексного навчання великої кількості людей. Дуже багато інструкторів знають і вміють набагато більше ніж потребує викладання базової загально військової підготовки. Хоча, деякі на жаль більше теоретики з сертифікатами. Знати та вміти то трошки інше. Але бути зіркою і ефектно справити враження на піхотинця чи рекрута то одне, а день в день робити монотонну роботу з повною самовіддачею і з особистим залученням то інше. Людина, яка проходить підготовку, повинна не тільки прослухати і "знати" в теорії, але й вміти то робити впевнено і вміти ті знання використовувати. А частина з них повинні бути на рівні рефлексів.
На жаль в бойовій обстановці дуже погано працюють "теоретичні" знання не закріплені на практиці. Чим більше закріпленні тим краще для бійця в бою.
І відповідальний за ці навички саме інструктор (бо самоосвіта, то на жаль дуже рідке явище). Який день в день, годину за годиною, з кожним бійцем індивідуально "ставить" йому практичне застосування отриманих знань. Ми жартуємо що нам не потрібні Гварнері та Паганіні які зможуть "запалити зірку". Нам потрібні міцні ремісники, які будуть проганяти через себе роти та батальйони піхоти не вигораючи та не знижуючи рівень навчання. Саме в цьому дуже велика складність в масштабуванні. Люди. Не просто яскраві та фахові, а люди, які зможуть місяцями працювати з повною самовіддачею та рівнем "як перший заліковий тиждень". І постійно йде селекція.
Можна наплодити "сущностєй" та навчальних батальйонів, але це гарантовано потягне за собою зниження рівня. А це життя. Життя кожного бійця, який приходить до нас. Бо насправді гарантовано вижити можна тільки одним способом - знищити ворога.
