Десятки поранених. Пошкоджено щонайменше 112 багатоповерхівок, шість приватних будинків, вибито приблизно 3400 вікон.
Мені не йдуть зараз ніякі додаткові слова. Не пишуться довгі й змістовні дописи. Бо коли з-під завалів дістають навіть не цілі тіла, а фрагменти, і навіть не дорослих, а дітей, - всередині щось цементується. Щось вперемішку з ненавистю, люттю, болем, жахом, щось, що зрештою набуває вигляду нового сенсу життя тут, на кордоні. Щось, що змішується з кров'ю, стає одним цілим з серцебиттям. Щось, з чим тепер доводиться жити, щоб пережити психологічно це пекло. Щось, що як камінь, як залізобетон, як броня стає твердішим та розвертається обличчям в сторону того зла, що несе нам смерть.
Не спиною. Не забивається кудись під стіл, під землю, в бульбашку, а стає обличчям до ворога. І погляд інший, і настрій інший, і цілі нові, і...
Не дочекаються споконвічні фальшиві "брати". Ні слабкості. Ні зневіри.
