Коли Вашингтон змушений буде проковтнути поглинання Піднебесною свого важливого воєнного союзника. Тоді прийде час силової політичної ескалації.
На відміну від гламурного шоу від генсека Гуттеріша про творчу реформу ООН і прийняття на Генасамблеї «Пакту про майбутнє», Китай, Росія, Бразилія із невтручанням Індії, Африки та підтримки Угорщини, перепишуть статут ООН, в якому визнають «реальність на землі» і змінять правила, які підтримають їх права на експансію воєнною силою, грошима, навʼязуванням свого способу життя. Якщо світ буде спостерігати за ними зі своєї гальорки.
Тепер у Трампа не може не виникнути відчуття, що він продасть Україну Путіну під тиском ядерного шантажу. Щоб він не пояснював, американці і європейці оцінять це, як капітуляцію. Його особисту.
Ізраїль, поволі стерилізуючи Хезболлу і ліквідовуючи ХАМАС, як явище, отримає прямий карт-бланш на використання ядерної зброї проти Ірану. Поки той не має власної. Докорінно змінивши всю геополітичну ситуацію на Близькому сході й перетворившись на центр беззастережної сили.
Північна Корея під тиском ядерної зброї висуне ультиматум США вивести свої воєнні бази із Південної Кореї, вимагаючи її демілітаризації та виплат компенсації. Невідомо, як будуть розвиватися події між ядерними Пакистаном та Індією через конфлікт в Кашмірі, який триває з 1947 року. Тим більше, що майже з цього часу його частину захопив Китай.
І це буде лише початок глобального ланцюжка, плашок доміно, які почнуть падати одна за одною. Чи зможе подивитися Дональд Трамп в обличчя цій суровій геополітиці? Виходячи із чисельних інтервʼю його радників, які показують образ свого лідера, як своєрідного пророка, який володіє таємною магією. Найскоріше, подібні виклики ніхто не аналізує. Головне – перемога.
Шосте. феномен Дональда Трампа. Його суть в тому, що він приречений бути джерелом американської глобальної кризи, якщо виходити із першого часу його правління. Він не став більш поміркованим, компромісним і обʼєднуючою фігурою в системі великої євроатлантичної спільноти.
Навпаки. Виглядає, що його рішучий радикалізм і агресія тільки посилилися. Він поволі стає схожим на IV римського імператора Нерона, який навіть свою маму Агріппіну неодноразово хотів вбити, і зробив це, підозрюючи змову проти нього. Не кажучи вже про спалення Риму, в якому він звинуватив християн, з якими жорстко розправився на арені цирку, де були страчені апостоли Петро і Павло.
Самовладний Нерон ігнорував Сенат, приймав власні рішення, переслідував сенаторські родини й конфіскував їхнє майно, марно тратив на власні пристрасті й безкінечно будував палаци та інші дорогі споруди. Врешті, наклав на себе руки, аби уникнути власної страти.
У Трампа надто багато проблем, які повʼязані із цивільним і кримінальним законами. Йому висунуто біля 100 різноманітних звинувачень. Навіть якщо він спробує особисто помилувати й припинить юридичний процес проти себе, то це лише дасть демократам в Конгресі більше можливостей почати процедуру його імпічменту.
За ним тягнеться довгий хвіст, як у Скорпіона, токсичних проблем, який може його вжалити. Тобто, його правління лише посилить внутрішню американську кризу, перетворить демократичні дискусії у радикальні протистояння, а політику – в очікування його рішень, які він буде приймати виключно з сімʼєю або новою партією «MAGA».
Угода з Путіним в цьому плані може прискорити і його особисту кризу. Тим більше, якщо її ціною буде молода українська демократія, держава і народ, який прагне свободи.
Право обирати свого лідера належить виключно американцям. Але так сталося, що з часу Холодної війни його обирає весь світ. І вони завжди втручались, прямо і безпосередньо, у суверенні національні інтереси інших народів. Особливо українців.
1 серпня 91 року в Києві Джордж Буш з трибуни парламенту погрожував Україні, таврував і закликав гречкосіїв залишитися у своїй колонії. Його промова увійшла в історію, як «Чікен Київ» (котлета по-київськи): «Американці не підтримуватимуть тих, хто шукає незалежність, щоб змінити віддалену тиранію на локальний деспотизм. Вони не допомагають тим, хто просуває самовбивчий націоналізм, заснований на етнічній ненависті».
Так його промову назвав особистий спічрайтер Вільям Сафайр. Обама відмовив Україні в наданні статусу основного союзника поза НАТО, що могло б змінити не лише хід переговірного процесу щодо вторгнення в Україну у 2014 році, але й зупинити майбутню війну. Не надав Україні летальної зброї й не ввів санкції проти Росії попри прийнятий закон.
В українців є повне право боятись і надіятись на рішення американських виборців.
Сьоме. Президент Зеленський. Без сумніву, він герой. Стомлений і в меншості. Який не здається. Не відступає. І вперто йде лише по одному його відомому курсу.
У самурая є шлях, і немає мети. У президента є ціль, і він її чітко декларує: «Перемога і справедливий мир».
У Вашингтон він літав з планом на перше і на друге. Можливо, це якась надзвичайна, таємна і сильна зброя, про яку намагаються не говорити, щоб вона стала для Путіна повною несподіванкою.
Американська преса, політики та посадовці української коаліції в Америці балансують між скепсисом і словами підтримки. Загальної.
Байден із великим запізненням на вимогу Конгресу передав йому стратегію підтримки України у війні з Росією. Строго засекретивши її. Ми не знаємо, чи вона направлена лише на мінімальні потреби України вести оборонну війну, виснажуючи себе і російську армію, чи вона направлена на перемогу.
Часткову, в нанесенні такої кількості й сили ударів високоточною керованою і важкою зброєю та безпілотниками, які зроблять наступальні операції росіян неможливими, чи вона передбачає витіснення російських військ хоча б з якоїсь частини окупованих територій для початку переговорного процесу.
Судячи з реакції спікера Джонсона, який провалив продовження вже видаленої допомоги Україні, стратегія Білого дому не виглядає переконливою. Для обох партій.
Може, тому, сам план перемоги Зеленського у коментарях ЗСУ є концентрованим вимогами надати Україні гарантії безпеки – запросити в НАТО, надати далекобійну зброю і дозволити бити в глибину Росії та посилити на неї тиск дипломатичний, санкційний, політичний.
Байден планує залишити Камалі Гарріс більш чітку стратегію війни в Україні. Якщо у нього будуть достатні підстави вважати перемогу Трампа більш реальною, – то така стратегія буде більш жорсткою. З якої вийти Трампу без серйозних політичних втрат буде важко.
Прикінцево це рішення може бути ухвалене на жовтневому «Рамштайні» за участі Байдена і Зеленського. Саме тут можуть відбутися фінальні рішення президента США.
Для цього Україні принципово і гостро треба показати якісь воєнні успіхи. Якщо їх не буде, Байден не наважиться на більш рішучі кроки. Йому потрібен успішний дієвий і авторитетний партнер в Україні. Проте, ситуація не виглядає обнадійливою, якщо президент не знайде і не застосує нову стратегію, яка здатна змінити хід війни. Чи існує взагалі така стратегія бодай би в теорії?
Це основне питання україно-російської війни. Відповісти на нього має президент і главком Сирський.
