Одним с таких був Михайло Колодзінський (псевдо «Гузар»). Він народився 26 липня 1902 року у селі Поточище на Івано-Франківщині. А в історію він вийшов, як військовий теоретик, автор «Воєнної доктрини українських націоналістів», Верховний Командант Збройних Сил Карпатської України, полковник Карпатської Січі.
Взагалі це була багатостороння людина, що займалась науковою діяльністю та безпосередньо практичним захистом держави. Його шлях - це суцільна боротьба в ім'я України, іід участі в протестом русі до просвітницької діяльності. Поява його книги «Українська воєнна доктрина» стала епохальною подією для подальшого розвитку української військової думки XX століття. Після повернення з чергового ув’язнення, у 1933-му Колодзінський виїхав за кордон у розпорядження Проводу українських націоналістів. А вже у січні 1939-го він повернувся до України, щоб очолити генеральний штаб збройних сил нещодавно проголошеної автономної Карпатської України "Карпатську Січ". Під його особистим керівництвом генеральний штаб організував охорону кордону та державних установ, створив бойові залоги, безперервно проводив військовий вишкіл добровольців та відкрив старшинські курси для тих, хто не мав військового досвіду. А особисто полковник Колодзінський очолив і безпосередньо керував боротьбою з групами угорських та польських терористів на території Закарпаття.
Колодзінський був насправді героїчною постаттю. Оголосивши загальну мобілізацію, він особисто керував обороною столиці, міста Хуст. На відміну від Миколи Тищенко, який нагородженний за "вихід з Мукачевського котла", Михайло Колодзінський справді захищав Карпатську Україну та був патріотом не на словах.
Його життєва позиція була озвучена німецькому консулу Гофману, який під час бесіди з ним порадив, з метою запобігання кровопролиття виконати вимоги угорців і негайно капітулювати перед Угорщиною. Тоді полковник Колодзінський сказав свої відомі слова: «В словнику українського націоналіста немає слова «капітулювати», «сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна – ніколи!».
18 березня 1939-го полковник Колодзінський, разом з групою січовиків у лісі натрапили на мадярський підрозділ і були заарештовані та доправлені до Солотвина. 19 березня 1939-го після допитів його та ще 15 січовиків розстріляли в соляній шахті, бо тоді угорці фізично знищували всіх тих, хто чинив опір.
Михайло Колодзінський став прикладом відданої служби народу та країні, а його жорстке несприйняття капітуляції - прикладом справжньої позиції українського воїна. Тож, рівняємось, побратими, на полковника Колодзінського, відкидаємо будь-які капітулянтські настрої, боронимо Україну, знищуємо ворогів та робимо все для Перемоги!
