Якщо ви не стежите за сторінкою українського Третього армійського корпусу в Twitter, варто почати. Дописів там небагато, але останнім часом вони особливо цікаві. Для тих, хто не знайомий із цим підрозділом: Третій корпус – один із найкращих підрозділів української армії, який відіграє провідну роль у контрнаступі "Вівальді". Це військова операція, у межах якої українські війська відтісняють росіян від району Лимана на Донеччині.
Протягом останнього тижня Третій корпус дав кілька надзвичайно цікавих можливостей зазирнути в те, якою нині є сухопутна війна. Зокрема, він показує, як дедалі більше бойових завдань передають машинам, і що це означає на практиці. Звісно, перед нами ретельно відібрана картина, але вона все одно багато про що говорить.
І Третій корпус не єдиний, хто про це говорить. Дедалі більше українських джерел відкрито розповідають про цей перехід. І це правильно. Йдеться не про якусь недавню примху. Такий підхід давно планували як українську відповідь на зміну умов на полі бою та необхідність берегти особовий склад. Коли американські й деякі європейські аналітики, починаючи з 2024 року й особливо голосно у 2025-му, наполягали, що в України ось-ось закінчаться солдати і їй доведеться мобілізувати всю молодь, українці адаптувалися й почали шукати технологічне розв'язання проблеми.
Змусити воювати машини, а не людей, – це не лише українська мета. Насправді саме цього протягом останнього століття прагнули далекоглядні стратеги й військові – про що я намагався писати у 2024 і 2025 роках у цьому Substack.
До речі, ми лише на початку цього процесу, а не наприкінці. Дедалі більше завдань забиратимуть у людей і передаватимуть машинам або роботам.
І це, на жаль, підводить до другої теми цього огляду – російської кампанії, яка виявилася найефективнішою і, ймовірно, такою й залишатиметься. Це не російський наземний наступ і не злочинні російські бомбардування українського цивільного населення. Йдеться про російські далекобійні удари по українських економічних і виробничих об'єктах. Саме за цією кампанією варто стежити – і саме її своїми діями уможливили США.
Нарешті, Трамп заявив українцям, що саме вони мають домовлятися з путіним, після того як запросив путіна на саміт G20 у США. Крім того, він фактично вибив ґрунт з-під ніг України після того, як Зеленський, нерозважливо заявив, що отримав від Трампа "остаточну" обіцянку надати ліцензію на виробництво перехоплювачів Patriot.
Ну то як вам цей розворот?
Армія роботів
Останніми днями знову з'явився Михайло Федоров. Ішлося не про якесь повернення до обов'язків міністра оборони, а про те, щоб наголосити на переході до того, що він назвав "Армією роботів". Учора він пояснив, що це означає і чому це важливо, доповнивши розповідь ефектним відео.
До речі, в мережі з'явилося чимало нісенітниць про те, що танки нібито вже навчилися протидіяти FPV-дронам і тому останні втрачають свою ефективність. Про це буде окремий матеріал.
Федоров говорив не лише про сьогодення, а й про майбутнє, зокрема про гуманоїдних роботів, які працюватимуть в окопах. Але поки що достатньо й того, що відбувається вже зараз. Цього тижня з'явилися повідомлення про, можливо, найяскравіший приклад використання машин у бою проти людей: українці поєднали два типи безпілотних систем, що нині розвиваються особливо динамічно, – безпілотні літальні апарати (БпЛА) та наземні роботизовані комплекси (НРК), щоб допомогти відбити територію.
Українці використали БпЛА (дрони), щоб скидати НРК – невеликі, дешеві роботизовані машини у російському тилу й створювати там хаос. Третій корпус повідомив, що операція відбулася 20 вересня і була надзвичайно успішною. Командир Третього корпусу, наголошуючи насамперед на збереженні життів, сказав: "Війни виграє піхота, але ми бережемо свою піхоту, тому першими до ворога йдуть роботи".
Скинуті з повітря НРК шукали російських військових за передовими позиціями, що дало змогу українським силам швидше просуватися з фронту. The Telegraph – єдине видання, яке англійською докладно описало ці операції; безкоштовну версію матеріалу можна прочитати через Yahoo за посиланням. Ось українське фото наступального НРК того типу, який міг використовуватися.
Звісно, це лише один із напрямів дедалі ширшої механізації поля бою. Ми чуємо, як українці механізують розмінування, евакуацію поранених і доставку припасів на передові позиції. Щодо розмінування, наприклад, цього тижня українці також повідомили, що підрозділи НРК за два дні без втрат розчистили 30 км доріг і шляхів – доволі значну відстань.
Коли до цього переліку додається ще й безпосередній бій, стає зрозуміло, куди все рухається.
Важко точно оцінити, як усе це спрацювало в межах операції "Вівальді", але очевидно, що українці вважають роботизовані системи важливою складовою свого успіху. Вони стверджують, і це видається правдоподібним, що під час просування завдали росіянам значних втрат, водночас зазнавши порівняно менших втрат самі.
Для цієї війни це було б важливо, адже просування дедалі частіше має надзвичайно високу ціну в людських життях.
Щодо "Вівальді", українці й далі не надто багато розповідають про своє просування. За даними DeepState, протягом останнього тижня поблизу Лимана під контроль України перейшла лише відносно невелика територія. Ось якою була ситуація 18 вересня (див. синю ділянку на північ від Лимана).
Водночас поширюються досить достовірні повідомлення про те, що російські війська повністю витіснили з Лимана. Одне з найцікавіших наших джерел у цьому випадку – російські воєнні блогери, які починають дещо панікувати через те, що відбувається. Відомий російський акаунт "Рыбарь" публікує значно оптимістичнішу для українців карту: за нею вони повернули набагато більше території на північ від Лимана, просунувшись до водойми на північ від Зарічного і навіть за неї.
Я звернувся до українця, якому довіряю і який дуже добре знається на цих питаннях. Я прямо запитав його про відмінності між російськими й українськими картами цієї місцевості та про те, чи можуть російські карти, які показують глибше українське просування, бути ближчими до реальності. У відповідь почув: "дуже ймовірно".
Зауважте, це не означає, що саме так воно і є. Але ця людина не схильна перебільшувати. Повірте.
До речі, для порівняння: Інститут вивчення війни у своєму оновленні показує значно більше просування, ніж DeepState, але, можливо, менше, ніж "Рыбарь".
Отже, "Вівальді" триває, українці відкрито розповідають про те, як ведуть цю операцію і що планують робити далі, і, схоже, просуваються вперед. Водночас варто стримувати розмови про український прорив чи швидке просування. Принаймні нині характер цієї війни не такий. Однак, просуваючись у такий спосіб, українці впроваджують інновації значно швидше за росіян – і це важливо.
Ще одна річ, яку хочу сказати про цю кампанію: її успіху, як і загальним невдачам росії на фронті, значною мірою сприяє українська кампанія ударів середньої дальності по російській логістиці. Останніми тижнями ця тема відійшла з перших шпальт, але удари тривають і відчутно б'ють по російському постачанню та переміщенню в тилу. Унаслідок цього росіянам складніше швидко реагувати на українські дії. А додатковий час має вирішальне значення.
Тож у всій цій історії не варто забувати про удари середньої дальності. Це складова комплексного тиску на російську воєнну машину.
Найефективніша кампанія росії
Найефективніша російська кампанія цього тижня отримала певне висвітлення, тож над нею варто замислитися. Це точно не те, що відбувається на фронті, з причин, описаних вище. І, на мою думку, це не терористичні бомбардування українського цивільного населення. Вони, без сумніву, ускладнюють життя, але не ламають рішучості українців боротися й виживати. Якщо вже на те пішло, вони лише зміцнюють розуміння того, що путін готує українцям у разі своєї перемоги у війні.
Примітка: у п'ятницю я провів ефір Substack Live з Катериною Лещишин, де ми докладніше говорили про це. Катерина живе на Київщині й очолює міжнародні програми фонду "Повернись живим". Перша частина нашої розмови була присвячена життю в Києві під російськими обстрілами. Ми також обговорили, як українці ставляться до власних масованих атак на російські міста і як нестача засобів ППО через політику США вплинула на їхнє ставлення до американців. Якщо хочете більше дізнатися про це з української перспективи, подивіться ефір. А якщо хочете підтримати "Повернись живим", ось посилання.
Отже, якщо росіяни мають проблеми на фронті, не можуть зламати український моральний дух і водночас зазнають труднощів у війні на морі, про це докладніше в наступних оглядах, то де вони досягають успіху?
Відповідь, на жаль, у війні проти українського виробництва, особливо тих галузей, які потрібні для поповнення української воєнної машини. Минулого тижня з'явилося кілька матеріалів про одну галузь, зокрема – українську металургію.
росія вже певний час атакує українську металургію, але останнім часом, коли Україна має серйозні проблеми з ППО, масштаби шкоди стали тривожними. Financial Times цього тижня написала, що нині може не працювати до 90% українських потужностей із виробництва сталі.
Це цілком правдоподібно. Металургійні комбінати – великі, складні об'єкти, які неможливо легко перемістити; іншими словами, вони є зручними цілями, як і російські НПЗ. Оскільки Україна гостро відчуває нестачу ППО, схоже, росіяни вважають, що тепер можуть завдати цій галузі нищівного удару.
Є свідчення, що принаймні наразі їм це вдалося. Один із найбільших металургійних комбінатів України – завод ArcelorMittal у Кривому Розі – зазнав ударів і тиждень тому, і в серпні. Нещодавно підприємство підтвердило українському уряду, що не працює. Лише втрати від зупинки виробництва та відновлення заводу можуть сягнути 1 млрд доларів.
Металургійний комбінат "Запоріжсталь" (Метінвест) у Запоріжжі не працює з серпня. Є й інші підприємства.
Якщо ви ведете війну роботів, сталь має велике значення, так само, як алюміній та інші метали. Такі удари фактично можуть знищити більше українських військових виробничих потужностей, ніж російська армія здатна знищити безпосередньо на полі бою.
І це лише одна галузь. росіяни вже певний час атакують українські склади, а останнім часом завдали їм великої шкоди. За оцінками, лише протягом кількох останніх місяців вони знищили 900 000 квадратних метрів складських площ.
Усе це створює проблеми. Україні доводиться купувати сталь за кордоном, а це дорого й потребує додаткових витрат на транспортування – до того ж росіяни атакують залізницю. Тому витрати зростають, а виробничі можливості обмежуються. Саме тому кампанія проти українського виробництва, на мою думку, є найефективнішою з тих, які нині веде росія.
Проблема, з якою українці вже зіштовхуються і стикатимуться надалі, полягає в тому, що, хоча вони демонструють ознаки поліпшення показників перехоплення реактивних "Гераней" – сподіваюся, незабаром з'являться добрі новини – проти російських балістичних ракет вони й далі можуть зробити небагато через політику США.
Саме тут європейським партнерам України доведеться зробити ще більше. Європа має економічну потугу, щоб протидіяти цій російській кампанії, але це буде недешево, а часу обмаль.
Кампанія Трампа з реабілітації путіна триває
Іноді любов Дональда Трампа до путіна просто неможливо стримати. Хоча він і розуміє, що з політичних міркувань її варто було б приховувати, його серце настільки сповнене відданості російському диктаторові, що це змушує його голосно й публічно її оспівувати. Цей тиждень був саме таким.
Спочатку він домігся, щоб уряд США офіційно запросив путіна на майбутній саміт G20 у Маямі. Це буде перше формальне запрошення путіна на захід такого рівня від початку повномасштабного вторгнення.
Трамп усіляко демонстрував, наскільки рішуче хоче бачити путіна на саміті. Він відправив Марко Рубіо, пам'ятаєте, колись "Малюк Марко" мав стати твердим проукраїнським голосом в адміністрації? – пояснювати запрошення й говорити, наскільки США хочуть, щоб путін приїхав. За словами Рубіо, це мало стати частиною повноцінної реабілітації путіна.
"Ми вважаємо, що це можливість для нього взаємодіяти не лише з [Трампом], а й з іншими світовими лідерами. Сподіваємося, він прийме це запрошення".
Паралельно Трамп, за твердженням автора, відчайдушно намагався змусити українців припинити подальші атаки на російські НПЗ. Повідомлялося, що під час зустрічі Трампа із Зеленським шість днів тому Трамп "неодноразово" тиснув на Зеленського, вимагаючи припинити удари по НПЗ.
Варто зазначити: українці їх не припинили.
Спроба США реабілітувати путіна й убезпечити росію від атак відображає базове бачення Трампа, а через нього – й адміністрації. У його картині світу проблемою є Україна: мовляв, якби вона лише перестала чинити опір, світ став би кращим.
Трамп справді так думає і, як завжди, тримає Україну в підвішеному стані, намагаючись схилити її до максимально вигідної для путіна угоди. Ось лише приклад. Коли кілька днів тому Трамп і Зеленський говорили телефоном, Зеленський, схоже, вважав, що Трамп знову пообіцяв: Україна невдовзі отримає ліцензію на виробництво ракет Patriot. Український президент заявив, що Трамп ухвалив "остаточне" рішення надати Україні таку ліцензію.
Проте лише кілька годин потому Трамп відмовився підтвердити, що це справді так.
Зеленський чинить нерозважливо, роблячи такі заяви вже зараз, і це контрпродуктивно. На його думку, українцям варто мовчати доти, доки ліцензію справді не буде надано і не з'явиться конкретний план виробництва.
Українцями маніпулюють, але вони, на жаль, раз по раз на це піддаються. Трамп тримає українців у невизначеності, затримує реальну допомогу Україні й дає росіянам змогу продовжувати кампанію далекобійних ударів. Трамп реабілітує путіна, і українцям слід уникати будь-яких дій, які допомагають йому це робити.
