Від чого залежить наш подальший рух до членства в ЄС
Історично важливе рішення Європейської Ради щодо відкриття європейської перспективи і надання Україні статусу кандидата на членство в Європейському Союзі підвело риску під першим формальним етапом процесу вступу нашої держави до ЄС. Україна стала рекордсменом у політиці розширення, встановивши унікальне досягнення в надскладних умовах війни, — подолала шлях від заявки до статусу кандидата за 116 днів!У чому ж були основні причини цього «українського феномену»?
По-перше, турборежим першого етапу та власне і результат варто розглядати як символ і чіткий сигнал усьому світові щодо потужної солідарності та єдності західної демократичної спільноти з українським народом у його боротьбі з російським агресором за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність.
Бо що відрізняє Україну зразка 23 лютого та Україну 23 червня з погляду відповідності Копенгагенським критеріям членства — стану демократичних інститутів, ринкової економіки та наближення до законодавства ЄС? Це практично та сама Україна. Вирішальним фактором, який змінив усе і створив формулу успіху, стала самовіддана боротьба українського народу за власну державність та європейські демократичні цінності.
А рішення Євроради стало логічним, справедливим і абсолютно щирим проявом глибокої шани з боку лідерів Євросоюзу жертовності та відданості українських військових, волонтерів, добровольців, пересічних громадян, а також даниною пам’яті десяткам тисяч українців, які загинули внаслідок російського вторгнення і воєнних злочинів путінського режиму.
По-друге, глибока емпатія до української боротьби з боку громадян абсолютно всіх країн ЄС, що знайшла підтвердження у багатьох опитуваннях громадської думки, спонукала керівництво держав до адекватної відповіді на підтримку українських прагнень і стала потужним аргументом для української дипломатії у роботі з європейськими урядами.
У цьому контексті варто високо відзначити внесок президента Франції Емманюеля Макрона та канцлера ФРН Олафа Шольца, які фактично змінили хід цієї складної для України гри.
По-четверте, слід відзначити правильне та сміливе рішення української влади максимально скористатися вікном можливостей і формально подати заявку на членство в ЄС уже за кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Важливою стала і подальша прискорена робота урядової команди щодо заповнення опитувальника Єврокомісії, що сприяло збереженню темпу позитивного вирішення питання.
По-п’яте, безперечно, сприятливе підґрунтя для конструктивної позиції Єврокомісії створила фундаментальна підготовча робота України, яка тривала з 2014 року, і прогрес, досягнутий у процесах політичної асоціації, економічної інтеграції та правового наближення з Євросоюзом у рамках Угоди про асоціацію, безвізового режиму, поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі та секторальної інтеграції. Слід нагадати, що наразі Україна вже досягла істотного рівня інтеграції в окремих секторальних політиках ЄС — авіаційній, енергетичній, цифровій, транспортній, «зеленій» тощо.
Що змінює статус кандидата
Якщо скептикам загалом складно пояснити додану вартість статусу кандидата для України, бо у таких колах риторично запитують: «а де обіцяне прискорене членство в ЄС?», то для раціональної та патріотичної аудиторії варто виокремити такі переваги України зі статусом порівняно з Україною без статусу.
По-перше, рішення Європейської Ради від 23 червня суттєво змінює геополітичну мапу Європейського континенту.
Це рішення стало насамперед зламом стереотипів для старої Європи, яка до останнього моменту розглядала ситуацію у нашому регіоні крізь призму російських інтересів та перспектив.
І це — чи не найголовніше — перший зафіксований програш путінського режиму. Не є таємницею, що розв’язана війна мала на меті змусити нашу країну відмовитися від прозахідного курсу, а застосування сили проти України — стати уроком для інших країн регіону. У підсумку Росія отримала зворотний результат, що, безумовно, вдарить по путінському режиму, хай би який позитив він випромінював. Російські еліти заплатили вже надто високу ціну за путінську помилку, а вибудувана авторитарна система таких помилок не пробачає.
Україна, Молдова та Грузія отримують від Євросоюзу чітку європейську перспективу та обопільний консенсус щодо довгострокової стратегічної мети розвитку відносин — набуття повноправного членства в ЄС відповідно до статті 49 Договору про ЄС.
Враховуючи загальний безпековий і геополітичний контекст, є всі підстави вважати, що такий консенсус підтримується та освячений і країнами «групи семи», і НАТО. А відтак, отримуватиме всебічне сприяння у реалізації поставлених завдань.
У розумінні європейської бюрократії та політичної еліти Україна більше не є «сірою зоною» між розвиненим Заходом і «диким російським полем».
Це рішення також є індикатором того, що західні еліти змінюють своє сприйняття України, Молдови та Грузії, а в подальшому і всіх учасників «Східного партнерства», та готові поглиблювати відносини аж до інтеграції регіону без «страху перед Кремлем».
Саме російське вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року нівелювало ті сили в Європі, які намагалися зберегти баланс сил та інтересів у регіоні.
Вочевидь, статус кандидата на членство в ЄС створює також більш сприятливе тло на Заході для просування євроатлантичної інтеграції України.
Ще з 2014 року постійно повторював, що Європейський Союз є гарантією національної безпеки України, оскільки послідовна реалізація європейського курсу, з одного боку, посилюватиме стійкість нашої держави, а з іншого — підтримка ЄС була б гарантією, що Україна вистоїть у війні на виснаження, яку Росія розв’язала ще 2014-го.
По-друге, статус кандидата значно підвищує рівень відповідальності, яку на себе бере Європейський Союз, для підтримки України у політичній, безпековій, фінансово-економічній, соціальній і гуманітарній площинах. Фактично, відкриваючи перед Україною європейську перспективу та надаючи статус кандидата, Євросоюз бере нашу державу під своєрідну опіку, допомагаючи країні відновити економіку після війни та досягнути високих критеріїв членства.
Під цим кутом зору нове дихання має отримати і Фонд солідарності з Україною, запущений під патронатом президента Європейської Ради та президентки Європейської комісії. Крім сприяння у післявоєнній відбудові України, Фонд може бути ефективно використаний і для досягнення цілей передвступних переговорів.
Також європейська перспектива і статус кандидата на членство в ЄС — це і потужний потенційний сигнал для міжнародних інвесторів про доцільність збільшити інвестиції в економічний і технологічний розвиток України, принаймні в регіони, які не потерпають від активної фази бойових дій.
По-третє, статус кандидата значно підвищує рівень відповідальності української влади та її підзвітність українському суспільству. В українській внутрішньополітичній площині відбуватиметься суттєве покращення динаміки та цілеспрямованості парламентсько-урядової діяльності, законотворчої роботи та впровадження законів. Відсьогодні швидкість руху України до ЄС залежатиме здебільшого від швидкості та якості у впровадженні реформ і від досягнення стандартів і критеріїв членства. Відповідно, посилюватиметься й тягар відповідальності влади перед суспільством щодо реалізації європейського порядку денного.
Крім цього, вочевидь відтепер політична дискусія в Україні, і насамперед під час виборів, буде зосереджуватися навколо питання членства в Євросоюзі. Основна боротьба розгортатиметься навколо проєвропейських ідей і програм, як швидше і якісніше виконати євроінтеграційні завдання і набути членства.
Статус кандидата також матиме позитивний вплив на повернення українців з-за кордону в Україну.
По-четверте, слід очікувати посилення протидії Росії динаміці вступу України до ЄС із задіянням усіх важелів впливу, в тому числі в європейських країнах.
Очевидно, що цей перший раунд режим Путіна програв. Не варто вірити словам російського диктатора про те, що Росія немає нічого проти вступу України до Євросоюзу. Путін не може дозволити визнати те, що він програв боротьбу за кандидатство, і тому просто злукавив. Метою Кремля залишається знищення української незалежності й відновлення російського контролю над нашими землями.
По-п’яте, надання Україні статусу кандидата відкриває перед нами новий шар завдань — виконання визначених Єврокомісією передумов і започаткування передвступних переговорів за 35 розділами правового доробку ЄС.
Уже зараз з багатьох європейських столиць і європейських інституцій дедалі частіше лунають сигнали про те, що не варто розраховувати на турборежим і прискорену процедуру при вступі України до ЄС. Говорять про довгі роки переговорів і реформ, наводячи приклади інших країн, зокрема Чорногорії, Сербії і Північної Македонії, які десятиліттями прокладають свій шлях до Євросоюзу.
Першочерговим завданням для України є швидке та належне виконання семи передумов, які визначені у Висновку Європейської комісії від 17 червня і підтверджені рішенням Європейської Ради від 23 червня. При цьому у разі їхнього виконання до кінця 2022 року Єврокомісія підтверджує формальну готовність розглянути можливість подальших дій на шляху до членства в ЄС. Це означатиме рекомендацію розпочати переговори про вступ.
Водночас цілком очевидно, що для таких переговорів необхідне розуміння вихідних позицій України: стану економіки та інфраструктури, чисельності населення, рівня відновлення територіальної цілісності. Тому припинення війни та встановлення тривалого миру є обов’язковою умовою подальшого руху до членства. Відповідно, розуміючи це, Кремль намагатиметься максимально затягувати воєнні дії, використовуючи стратегію контрольованої війни на виснаження та дестабілізацію ситуації в Україні. За таких умов і Києву, і нашим лобістам в Євросоюзі буде дуже складно забезпечити консенсус чи кваліфіковану більшість (у разі реформування системи прийняття рішень) при розгляді державами — членами ЄС перспективи переходу на наступні етапи набуття членства.
Окремим проблемним питанням і значним фактором при визначенні тривалості процесу інтеграції України до ЄС є внутрішні реформи та абсорбційна здатність самого Євросоюзу, про що говорили останніми днями і президент Франції, і канцлер Німеччини.
Проблемних рифів із потенційним приєднанням України виникає чимало: це і величезне навантаження на Спільну сільськогосподарську політику Євросоюзу, зокрема розміри виплат українським фермерам, це і обсяг виділених Україні коштів зі структурних фондів ЄС, враховуючи найнижчий рівень ВВП на одну особу в Україні серед потенційних держав — членів ЄС, це і представницька участь України в інституціях ЄС, зокрема в Єврокомісії та Європарламенті (за нинішніх умов наша держава могла б розраховувати на 50–60 депутатських мандатів). Йдеться і про необхідність відмовитися від принципу одностайності при прийнятті зовнішньополітичних рішень і перейти до принципу кваліфікованої більшості. А найчутливішим питанням для багатьох країн Західної Європи, яке виникає у контексті потенційного членства України в ЄС, є подальше посилення позицій центрально- та східноєвропейського блоку держав нової Європи у процесі формування та прийняття рішень в ЄС.
Четвертий фактор, який варто враховувати Україні при плануванні наступних дій, — виборчі періоди та зміни керівного складу в Євросоюзі.
Вочевидь, чинне керівництво інституцій Євросоюзу — і Шарль Мішель, і Урсула фон дер Ляєн, і Роберта Мецола — щиро віддані питанню підтримки нашої держави і у боротьбі з російським агресором, і у зближенні з Євросоюзом. Так само максимально конструктивним наразі є і чинний склад Європарламенту.
Наступний виборчий цикл у Євросоюзі запланований на 2024 рік. Аналогічні процеси відбуватимуться і в Україні. Тому видається логічним докласти всіх зусиль і Києву, і Брюсселю, аби вчасно зробити ще один стратегічно важливий крок у набутті членства в ЄС і схвалити рішення про початок передвступних переговорів до наступного виборчого циклу в Україні і ЄС 2024 року.
Також при стратегічному плануванні варто враховувати і можливості фінансового забезпечення процесу розширення з боку ЄС. Йдеться про рамки багаторічної макрофінансової перспективи Євросоюзу. Наразі діє семирічна перспектива 2021–2027 років, яка не передбачає достатніх фінансових ресурсів для прискореного вирішення питання вступу України до ЄС.
І останнім ключовим фактором, який впливатиме на динаміку зближення України та ЄС, стане здатність української влади продовжувати ефективну реалізацію Угоди про асоціацію, включаючи поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі. З локалізацією бойових дій і поступовим поверненням до мирного життя надважливим завданням для влади буде забезпечити верховенство права та запобігти поверненню до старих політичних закулісних ігор. Внутрішній розбрат — це саме те, на що очікують друзі Кремля для дискредитації та гальмування нашого європейського вибору.
Принципи та механізми, закладені в Угоді, вже дають змогу за наявності політичної волі в Україні та Єврокомісії рухатись у напрямі досягнення критеріїв членства та наближення українського законодавства до європейського правового доробку.
У зв’язку з цим слід максимально ефективно використати триваючий процес перегляду Угоди та її оновлення для здійснення «квазіскринінгу» українського законодавства. Це значно скоротить тривалість відповідних процедур у рамках передвступних переговорів.
Отримання статусу кандидата стало історичною стратегічною перемогою України, що започаткувало формальний процес вступу нашої держави до Євросоюзу. Швидкість і темпи нашого руху залежать не лише від спроможності оминути «зовнішні рифи», а передусім від здатності української влади та суспільства зберегти національну єдність, перемогти у війні з путінським режимом і впроваджувати системні цілеспрямовані реформи. Вікно можливостей для української євроінтеграції залишатиметься відкритим щонайменше до 2024 року. Тому наше спільне завдання — максимально використати його для ефективного українського державотворення.
