Під час свого перебування у Пекіні державний секретар Сполучених Штатів Ентоні Блінкен попереджав своїх китайських співрозмовників – насамперед голову КНР Сі Цзіньпіна та міністра закордонних справ Ван Ї про наслідки військово-технічного співробітництва Китаю і Росії.
Звісно, у Китаї будуть уважно аналізувати ці попередження американського високопосадовця – насамперед, з економічної точки зору. Однак, навряд чи відмовляться від стосунків з Росією, яка стає не тільки економічним, але й політичним партнером Китаю з точки зору формування його «сфери впливу» у світі.
Однак ситуація докорінно змінилася. Колись Радянський Союз був для комуністичного Китаю своєрідними «воротами в Європу», а тепер Пекін формує власну європейську політику, в якій особливо не координується з Москвою. Й мова не тільки про економіку, але й про політичну підтримку. Тільки цими днями стало відомо, що очільник Китаю Сі Цзіньпін під час свого європейського турне відвідає не тільки Францію, а й Сербію та Угорщину.
Є принаймні дві країни в Європі, які готові вітати Сі Цзіньпіна як союзника і однодумця
Очевидно, що атмосфера візиту до Белграда і Будапешта буде відрізнятися від візиту до Парижу. На відміну від Емманюеля Макрона Александар Вучич і Віктор Орбан не будуть нарікати на військово- технічні звʼязки Китаю з Росією й пропонувати Сі Цзіньпіну вплинути на Володимира Путіна. Навпаки, сербський і угорській лідери будуть розповідати про стабілізуючу роль Китаю у світі й шукати конструктив у китайському «мирному плані». Бо вважатимуть, що пошук цього конструктиву відкриє їм дорогу до китайських грошей.
Лукашенку краще бути частиною «китайської Європи», ніж путінської Росії
Додамо до цього Білорусь, лідер якої Олександр Лукашенко – постійний гість у Пекіні. І для Лукашенка ці візити – не просто про економіку, але й про легітимність його власної влади, яку визнають у Китаї, і захист власного суверенітету від ймовірних зазіхань з Кремля. Бо ж Лукашенку краще бути частиною «китайської Європи», ніж путінської Росії.
Так що ж, «китайська Європа» дійсно існує? Поки що ні, але Сі Цзіньпін явно докладає зусиль для її появи й готовий відвідувати навіть маленькі країни континенту для демонстрації своєї прихильності. Критерій цієї прихильності – готовність до підтримки контактів з Китаєм не стільки в економіці (цього всі бажають), скільки у політиці.
І ще цікава ознака цієї «китайської Європи» – лідери Сербії, Угорщини і Білорусі мають непогані стосунки не тільки з Китаєм, а і з Росією.
Це має стати важливим уроком для тих українських політиків і бізнесменів, які вірять в якісь особливі стосунки з Пекіном після війни
Це, до речі, має стати важливим уроком для тих українських політиків і бізнесменів, які вірять в китайські інвестиції і якісь особливі стосунки з Пекіном після війни. Як не виправдались розрахунки на реальне китайське посередництво під час війни, так не виправдаються сподівання на китайські гроші після неї. Бо в українському випадку важливою умовою такого співробітництва мають стати хороші відносини з Росією.
А це Україні найближчими роками, а може, й десятиріччями, явно не загрожує. Ну а значить – Україна не буде «китайською Європою».
