Хочете наприкінці робочого тижня новий урок "історичного лікнепу"? Сьогодні поговоримо про ефективність радянської економіки, а саме - сільського господарства у порівнянні з сучасною Україною. Отже...
Все дитинство і юність я прожив в радгоспі "Микитівський" Донецької області. В ньому все своє життя пропрацював мій батько від тракториста до головного інженера. Трохи встиг попрацювати і я сам. Завдяки вдалому розташуванню біля багатих шахтарських міст, продукції підвищеного попиту (переважний напрям - овочемолочний) та додатковим факторам ("шефство" голови Держплану СРСР Миколи Рижкова, батьки якого жили у нас) радгосп був вельми успішним. З прибутком понад мільйон рублів.
Його основні параметри: загальний земельний банк - близько 5 тисяч гектарів. Плюс 3 тисячі голів великої рогатої худоби (ВРХ). Плюс консервний цех та відповідна інфраструктура: склади, овочесховища, гаражі, тік, нафтобаза тощо.
Усе це господарство обслуговувалося людьми. Людей було багато: механізатори, електрики, доярки, гідротехніки, будівельники, слюсарі, водії, комірники і далі за списком. Лише в конторі десь 25 людей сиділо: бухгалтери, економісти, касир, агрономи, інженери тощо. Загалом разом з сезонними робітниками на посадці, сапанні та збиранні овочів - десь 730 працівників. Як мінімум. Запам`ятайте це число.
Тепер для порівняння. Сучасна українська агрофірма не надто велика. Називати не буду - за рекламу не платять, але хто захоче - знайде за "особливими прикметами". Земельний банк - 17 тисяч гектарів. Плюс 1 тисяча голів ВРХ. Плюс 500 свиней. Плюс 500 овець плюс 2 тисячі птиці. Плюс олійня, пекарня, млин, макаронний цех.
Усе це обслуговує (увага!) 364 особи. Тобто, маючи у 3,5 рази більше землі, агрофірма незалежної України має удвічі менший персонал, ніж радгосп УРСР. Причому цей персонал завдяки новітнім агротехнологіям, устаткуванню та організації праці дає такий прибуток, що власник має змогу тримати футбольний клуб найвищого рівня. Недавно збудував стадіон вартістю 4 мільйона. Не гривень.
Мораль цього уроку: радянська система економіки не могла витримати конкуренцію з ринковою. І не витримала. Тому СРСР і впав. Але задовго до цього вже не мав нічого їсти й перейшов на карткову систему. Вірніше, за все своє існування він з неї не злазив.
Чую, чую, як хтось завив: ага, так зараз техніка не та, що 25 років тому! Зараз які комбайни, а тоді? Зараз комп`ютери, а тоді? Зараз добрива ефективні і гербіциди, а тоді?
Відповідаю.
Саме про комбайни. Були і у нас в радгоспі диво-машини. Завдяки Миколі Рижкову. Наприклад, комбайн зі збирання капусти. От вам невигадана історія. Цей комбайн було зроблено в Кишиніві (Молдавська РСР), але доправлено не до нас в Донецьку область, а під Ленінград. Не здивуюся, якщо везли морем, навколо Європи.
Чому Ленінград? Бо рознарядка. Там було тепличне господарство, яке очевидно поміж іншого вирощувало й капусту. Десь в кабінеті Держплану вирішили: є капуста - отримуйте комбайна. А те, що капуста теплична, і комбайн там потрібен як рибі парасоля - нікого не хвилювало. Лише потім розібралися й почали шукати кому віддати. Тут з москви дзвінок: хлопці, сідайте на КАМАЗа і їдьте отримувати диво-машину! Микола Іванович Рижков попіклувався.
А те, скільки коштувало доправити того комбайна з Кишиніва до Ленінграда (2175 км), а потім з Ленінграда до Дзержинська Донецької області (1900 км) ніхто не рахував.
Найприкольніше, знаєте що? Виявилося, що ця диво-машина, як її не регулюй, при збиранні капусти безбожно її різала і рвала, так що на овочебазах її відмовлялися приймати. Тому відкотили той комбайн у закуток машинного двору, де він благополучно іржавів. А за нього гроші плачено, між іншим.
І ще. Стосовно комп’ютерів. Хто дохтор Радянському Союзу, що у 80-х роках ХХ століття, коли комп’ютери стояли ледь не в кожній американській фірмі і навіть в родинах, в СРСР сотні тисяч бухгалтерів все ще рахівницями клацали. Деякі ще "по багатому" - на арифмометрах. А їм зарплату треба було платити і приміщення для їх роботи утримувати, і меблі...
