Легке, я б сказав, чтиво, яке можна брати зі собою у недовгу подорож. Цікаве, можливо, не стільки сюжетом, як манерою письма авторки, яка робить текст на американський манер, будучи сама китаянкою. Таке підсвідоме роздвоєння, яке, втім, стало джерелом для натхнення і навіть способом заробітку.
Отож, про двійників Путіна. Насправді не важливо, є вони чи ні (мабуть, таки є, як у кожного президента). Важливо інше, — у Росії приблизно 140 мільйонів двійників ВВП. Різних на обличчя, з різними зачісками, здебільшого без ботоксу й екзотичного меню. 140 мільйонів, які думають так, як підстаркуватий диктатор, які діяли б схожим чином, коли б доля дала їм шанс. Я вже писав, що, ймовірно, справа у путінському таланті політичної мімікрії. У тому, що сірий підполковник КҐБ краще, ніж Єльцин (цей, здавалося б, найідентичніший представник російського поспільства, утілення його звичок і поведінкових рис, "краснобай і баламут" за Висоцьким) зумів вловити те, без чого пересічний росіянин – не росіянин. Вловити й обрати найкращі барви для мімікрії серед російського моря.
Тому так, — не важливо, чи має Путін двійників. Бо, як писала у своєму "Двійнику" Ґеррітсен, "усі кістяки однакові". Важливо те, що серйозні аналітичні служби й розвідники дають не тільки харч для вечірнього читання/дивлення обивателям. Важливо те, що за байками та домислами завжди криються цілком визначені та перевірені меседжі для вишуканішої публіки. І, повірте, британці чудово знають мову символів і натяків для того, аби найточніше тарґетувати свої послання.
Зауважу, що історія з двійниками Путіна (довга, як всі його президентські терміни) набула особливого звучання на піку "ядерних" філіппік Москви. Усі ці лаврови, мєдвєдєви, патрушеви та їже з ними дуже злагодженим хором взялися лякати колективний Захід перспективою атомного покарання за підтримку героїчної України. Сам Путін тільки, здається, раз обмовився про нуклеарний потенціал Росії. Надавав перевагу не словам, а жестам: то приводить "сили стратегічного стримування" у бойову готовність, то, — як ось зараз, — розпочинає навчання із залученням дивізіонів балістичних ракет "Ярс". До слова, останні пробні пуски цього міжконтинентального монстра відбулися 2019 року, коли балістична ракета успішно подолала дистанцію між полігоном Плєсєцк і Курильською грядою. Хтось каже, що Путін марить сучасною Карибською кризою. Для цього йому вже не потрібна Куба, є "Ярс" і Плєсєцк.
Відповідно, Захід мав би відповісти на ядерні грища в Івановській області Росії. Але, як бачимо, особливих емоцій ні у НАТО, ні у Вашингтоні натяк Путіна не спричинив.
Усі чудово розуміють, чого хоче Путін. Акурат в цей момент, коли, діставши по зубах під Києвом та Харковом, він зосередився на українському Донбасі. Там йдуть жорсткі бої, рашистські генерали кидають у бій все нові й нові сили, і, зрештою, мають на окремих ділянках фронту певні тактичні тимчасові успіхи.
Тож Путін на піку "успіху" хоче говорити з кимось важливішим, ніж Макрон чи Шольц (достатньо скомпрометовані особи у сенсі їх фанатичної віри, що з Кремлем можна домовлятися взагалі). Ну, і чи повірять тим, у кого, за словами естонського депутата Марко Міхкельсона, "смерть мозку"? Путіну, перш за все, потрібен діалог з Байденом (з Джонсоном немає шансів), і як запрошення до розмови він й використовує "Ярси".
Так от, казки про двійників Путіна схиляють світових лідерів до "глибокого занепокоєння" з приводу того, а чи справді вони розмовляють зі "справжнім"? Чи варто витрачати час, зусилля і формулювати якісь особисті позиції для балачки з "шісткою"-двійником?
Зрештою, британці з МІ-6 також надсилають сигнал і Зеленському, що ніяк не може заспокоїтися в надії зустрічі з Путіним. Про що говорити зараз, якщо у дорозі до України найсучасніші РСЗВ, артилерійські системи, БПЛА? Ось коли українські воїни, озброєні Заходом, почнуть гнати окупантів на всіх напрямках, коли в окулярах армійських біноклів з'являться обриси державного кордону, отоді й поговорите.
Хай Путін тішить себе надіями… Ґеррітсен має на цей випадок відповідь: "Безнадійні варіанти, можливо, й спокусливі, але не додають щастя".
