На блокпості треба відкрити вікно в машині, а воно не відкривається. Дівчина -військова каже, таке ввечері через один. Снігу немає, ожеледиці теж, можна додати швидкості, он і місяць повний на небі - майже спокійно, як раніше, як до пекла. Такі думки до наступних бетонних загороджень, на яких світяться знаки. Вони виринають з темряви на розбитій вже дорозі...
Я ж зайшла зранку на сторінку Верещук (бо вона сьогодні "гвоздь програми"). Один з останніх її дописів - людина чекає на весну, їй треба, щоб було тепло та сонечко.
А я наслухалась коментарів військових, що їм треба, щоб земля добре промерзла, щоб танки пройшли по полях на ворожі позиції. Можна як варіант піти на агломерації, але по полях було б краще. Але щоб був мороз, хоча би тиждень -два.
І я готова терпіти цей мороз якнайдовше, якщо їм так треба. Якщо їм це важливо. І начхати на особисті побажання - бо зараз моє особисте і є цей контрнаступ. Мелітополь і Бердянськ. Бахмут і Сватове. Десь в минулому житті залишились побутові дрібниці і плани на літо, бо нехай вже буде зима стільки, скільки ЇМ треба.
Нашим.
А ми і наші побажання - потім. Коли переможемо.
