"ВІД ЗАМИРЕННЯ ДО ВТРАТИ ВЛАДИ" - Дмитро "Калинчук" Вовнянко

"ВІД ЗАМИРЕННЯ ДО ВТРАТИ ВЛАДИ" - Дмитро "Калинчук" Вовнянко

Позаяк аналогії з Європою до адресатів явно не доходять, наведу приклад широковідомий, завдяки в тому числі російському ТБ. Що було – те було і нехтувати цим не варто.

У 1761 р. прусський король Фрідріх ІІ, прозваний Великим, відомий воєначальник і жах усіх його сусідів, міркував лише про одне – як зберегти ще наявні території і де взяти підкріплення для своєї знекровленої армії? Семирічна війна для Пруссії розвивалася вкрай несприятливо. Поразка при Гросс-Егерсдорфі та кривава «нічия» при Цорндорфі виснажили його армію до межі. Поразка при Кунерсдорфі взагалі поставила Фрідріха на межу капітуляції у війні – король тікав і благав свою столицю рятувати двір і архіви. Лише погана взаємодія його ворогів врятували тоді Фрідріха від катастрофи. Битва при Торгау завершилася перемогою Фрідріха, але практично вибила його армію. Фрідріх намагався домовитися про умови миру зі своїми ворогами. І тут…

В історію Німеччини ця подія увійшла як «Диво Бранденбургського дому». В Росії, головному противникові Пруссії, померла цариця Єлизавета, а новий цар Петро ІІІ не просто уклав мир з Фрідріхом, а й повернув йому всі уже завойовані росіянами землі та надав військо для війни проти вчорашніх союзників Росії – австрійців. Чому він так вчинив – існує чимало версій, ще тоді подейкували ніби Петро ІІІ був палким шанувальником короля Фрідріха.

На особі Петра ІІІ варто зупинитися окремо. Унікальний випадок в історії Росії – Петро ІІІ другий російський цар (крім Лже-Димітрія, але той був об’явлений самозванцем) про якого офіційна російська історія ще й досі розповідає як про повного ідіота. Більшість таких розповідей ґрунтуються на згадках дружини царя, цариці Катерини ІІ та її оточення й відтак вони не можуть бути об’єктивними – Катерина усунула з трону свого чоловіка і невдовзі той помер за загадкових обставин. Звісно, всій цій кампанії було потрібне виправдання.

Більш сучасні дослідження свідчать, що Петро ІІІ був аж ніяк не ідіот, і що певні заслуги які приписують Катерині ІІ, насправді розпочаті були її нещасним чоловіком. Але. Петро ІІІ зробив грандіозну помилку, яка вартувала йому і трону і життя.

Не даремно ударною силою перевороту проти Петра ІІІ виступила гвардія, а армія і флот переворот взагалі проспали і з готовністю присягнули новій цариці. Справа от у чому. Стрімким згортанням військових дій, і здачею територій Пруссії цар Петро ІІІ розлютив силу, якою в умовах війни нехтувати не можна ніколи – армію. Звісно ішлося не про рядових – в Росії їхньої думки не питав ніхто і ніколи. Ішлося про середню і старшу ланку офіцерів та командування військом. Війна проти Пруссії була неймовірно виснажливою і кривавою для російської армії також. Війна тривала багато років. Хто був на війні – зрозуміє, біль за загиблих товаришів неймовірно сильний. Психологи чітко визначають три категорії людей які найлегше переносять жахи війни, одна з них – ті хто жадає помсти за загиблих. Різке замирення і перехід на бік вчорашнього ворога примусили чимало офіцерів без перебільшення скрипіти зубами. Звісно, прикладів коли держави припиняли бойові дії і укладали несподівані альянси, в історії не бракує. Але. Не зле знати й те, скільки потім проблем мали ті держави з власними ж арміями.

Крім невдоволення різким замиренням, старші офіцери і генерали мали ще одну причину бути ображеними на нового царя. Німець за походженням, Петро ІІІ вищими нагородами в армії заходився відзначати не заслужених у боях генералів, а своїх земляків з герцогства Голштинія. Це – після низки кривавих бойовищ проти Пруссії. А тут – поруч цариця, яка не проти піти у «вільне плавання». А тут – всі пам’ятали живий прецедент цариці попередньої. Здається очевидно, після такого різкого замирення військовий заколот проти Петра ІІІ був справою часу. І він стався. Петро ІІІ став родоначальником всіх російських царів аж до Миколи ІІ, проте сам втратив і трон, і життя.

І оце дивлюся я на сучасну Україну… На всі ці заяви про «перестати стріляти». На те як сором’язливо знімають прапори біля мосту у Станиці-Луганський. На наміри розвести війська біля Золотого – читайте переселити низку наших громадян назад у «сіру зону», на радість терористам ДиРи, які угоди не тільки порушували раніше, а й порушують зараз – у тій самій Станиці-Луганській. Дивлюся на обіцянки до січня закінчити війну, яку закінчити можливо лише двома шляхами – перемогою або капітуляцією. Дивлюся на те як начальником Генштабу став не заслужений воєначальник, а «герой Іловайську» та друзяка керманичів групи «Приват». Дивлюся на поступливість яку проявляє Москва явно через власні економічні проблеми (привіт неефективним санкціям) та аби заманити нинішніх керманичів України в нову політичну пастку. Як Януковича, який одного дня постав перед погрозою Москви відібрати Крим з одного боку, і перед Майданом – з протилежного…. Що воно буде далі?

Україна – не Росія. Кривавих драм у нас не люблять. Проте досвід відправки своїх президентів до Ростова українці уже мають. Не варто гратися з армією.

Дмитро "Калинчук" Вовнянко


Loading...
Loading...