"В конкуренції за симпатії третього світу" - Орестократія

"В конкуренції за симпатії третього світу" - Орестократія

Після форуму у саудівській Джидді політики з експертами поспішили натягнути на червоного Сі блакитну каску миротворця та українську вишиванку. Від китайської делегації в Саудівській Аравії дійсно віяло антиросійською прохолодою, та на загал температурні настрої Пекіна виглядають суперечливіше.

«Сі змінює свою точку зору на війну проти України», - приблизно так пишуть світові медіа. Звучить правдоподібно, але тут варто пояснити всі складові логіки лідера КНР.

Перше: в Саудівській Аравії Китай боровся за довіру Глобального Півдня. А країнам того ж африканського континенту не потрібна війна, вони переживають за хліб та стабільність в їхніх регіонах.

В конкуренції за симпатії третього світу Піднебесна мусить конкурувати з саудитами, які також вирішили з «держави-бензоколонки» перетворитися на глобального лідера. Саудівська Аравія особливо не обтяжена дружбою з Московією, тому й китайцям якось не годилося вдавати з себе адвокатів «Джека різника».

Будьмо відверті, у Піднебесної чимало органічних причин для роздратованості щодо РФ, включно з блокадою зернової угоди: вона обернулася проблемами із продовольством у країнах Глобального Півдня, в тому числі — в Китаї. Та найголовнішою претензією до московитів є непередбачуваність термінів війни, яка дестабілізує світ.

Друге. Китай використав форум для протидії США, що намагаються ізолювати Пекін. Очікуйте, що політика Сі буде дволикою.

З одного боку, він і надалі заграватиме з європейськими столицями, крутитиме тим самим Макроном, як циган сонцем, пропонуватиме нові мирні ініціативи по Україні й на пару з Ердоганом добиватиметься відновлення зернового коридору.

З іншого, мірятиметься амбіціями із США. Наприклад, одночасно з форумом у Джидді, Китай та Мордор скерували 11 патрульних кораблів в район Аляски. Враховуючи війну в Україні та напруженість навколо Тайваню, «спільні навчання» двох держав інакше, як провокацією, назвати важко.

Третє. Взаємини між Китаєм і Московією багаторівневі та значно складніші, ніж виглядає зі сторони.

Москва і Пекін доклали чималих зусиль, аби позбутися усіх накопичених образ у взаєминах, щоб зосередитися на цілях, де сходяться їх інтереси. При цьому, Сі не боїться завдати удару Росії — особливо, якщо її дії загрожують інтересам КНР.

Москва інколи намагається відгавкуватися, та в підсумку програє. Нещодавно російські прикордонники проявили жорстокість до декількох китайців, протримавши їх декілька годин на кордоні. У китайських мережах розійшлося відео брутального догляду громадян КНР, і блогери розкручували тему, що «Росія не варта тих випробувань, які Пекін переживає через позицію США та їхніх союзників».

Тому можна говорити про початок проукраїнського тренду в дипломатії Китаю. Але треба розуміти, що політика Пекіну ніколи не буде ні проукраїнською, ні проросійською: вона завжди буде прокитайською, і формуватиметься винятково їх національним інтересом, а попутники можуть бути різними. Як то кажуть, Китай настільки великий, що в нього може бути лише один партнер - це він сам.