Все частіше люди в розмовах згадують Януковича. На фоні нашого теперішнього Володимира Бідоносця, проффесор виявляється мудрою, чемною, вихованою та патріотичною людиною.
От і зараз Фьодорич не дрімає, не відпочиває, а день та ніч трудиться, збираючи землю. І не в Україні, а на сході від наших кордонів, у Краснодарському краю, під Сочі, забирає правдами та неправдами (частіше неправдами, зізнаємось чесно), у клятих запорєбрікових варварів один за одним мальовничі заповідні куточки недалеко від морського узбережжя.
До речі, ціна ділянки в 6 соток у тому районі доходить до 74 тисяч доларів. А наш Фьодорич спочатку віджав 2,2 га (зверніть увагу, наш професор освічений, йому не потрібно переводити гектари в квадратні кілометри, щоби віджати їх у варварів). Потім Віктор Довгорукий приватизував ще 3 га землі, яка, за словами аборигенів, дуже рівна, що не так часто зустрінеш в горах Кавказу, там знаходиться озеро, а також вирощували чай, фундук, фрукти.
При чому робить завгар все всерйоз і надовго, через суди, аборигени жаліються, страждають, плачуть, але нічого не можуть вдіяти. Ну не Майдан же в решті решт їм влаштовувати, вони не такі.
Кажуть під тими Сочами, Фьодорич планує побудувати ще одне Межігір’я, звісно, не з таким розмахом, як в нас під Києвом, але ж це лише початок.
Читаючи цю новину, звичайно ми не можемо не згадати про Юрія Володимировича Довгорукого, засновника Москви, та собіратєля рускіх земель, який, похований у Києві, біля церкви Спаса на Берестові. Як би історикам Московії не хотілося, але Юрій Довгорукий центром Русі вважав Київ, а не якесь містечко у мокшанських болотах, тому і заповідав себе поховати на Русі, в Києві, а не в Заліссі.
Отак може Фьодорич колись покається, впаде на коліна перед українським народом, принесе нам Кубань та Кавказ в дарунок, віджатий у свнсбак, і попроситься бути тут, серед найкращих людей в світі – українців. Я думаю, ми добрі, на таких умовах ми його приймемо, навіть половину тюремного терміну скасуємо, якщо людина визнає свою держраду та розкається.
І це буде як раз тією весною, коли ми почнемо саджати зелених.
