У лікарні Ростова померла дівчинка, яка спалахнула при спробі батьків вивести вошей бензином. Я писала про цей жах.
Цей страшний випадок стався в ОРДЛО, місто Довжанськ (Свердловськ), Луганська область. Батьки 11 річної дитини виявили у неї воші (не у навчальному закладі, а саме вдома) та для «лікування» застосували бензин. Облили голову дитину бензином, який потрапив на речі, а згодом зайнявся. Неможливо вияснити як саме зайнявся той без низ, чи то дитина, як кажуть батьки сиділа біля пічки, чи то батько запалив цигарку прямо під час «лікування». Батько дитини закінчив ПТУ, працював на шахті, потім пішов на «заробітки» в «опочленіє», тобто був мобілізований, а згодом повернувся до родини, бо ж багатодітний. Як пояснив правоохоронцям, нічого поганого не робив, просто лікував дитину, як колись лікували його батьки. В результаті «лікування» дитина отримала серйозні опіки 70 % тіла. Її доправили до лікарні у Луганську, а потім перевезли до Ростова, незважаючи на всі зусилля медичного персоналу, який спробував урятувати їй життя, дівчинка померла.
Так, саме так «лікували» дітей від педикульозу у радянські часи. Під постом про обговорення трагедії, кожен третій дописувач згадав «дідівські» рецепти «лікування» педикульозу: керосин, бензин, солярка, дуст, дихлофос. Про медичні засоби у часи «розвитого соціалізму» навіть не здогадувалися.
Так ось, так звана «поліція» та «прокуратура» ОРДЛО назвали це «несчастный случай из-за неправильного использования бензина при лечении вшей». Тобто для лікування вошей бензин це норма, тільки треба правильно, згідно інструкції? Саме так, бо на росії це «лікування» досі є нормою.
У часи срср, розвитку й процвітання завошивленість робочого класу була страшна. Спочатку це списували на Другу світову, згодом на комсомольські будівельні загони, але зрештою жодне виправдання не знаходило свого підтвердження. Звісно у газетах у той час друкували страшні новини про те, що воші заїдають людей на «загнивающем западе», а ось у комуністичному раю про це навіть не чули.
Полишимо спогади, хоча, як на мене, треба про це нагадувати й по телебаченню й у інформаційних мережах, бо ж багато хто асоціює срср лише з ковбасою по 2-20 та смачним морозивом, зробленим на американському обладнанні по американській технології.
Насправді срср – це була машина із знищення людей, які гинули без медичної допомоги, лікуючись керосином, вмираючи від епідемій, які просто замовчували та робили вигляд, що їх не існує.
Страшна антисанітарія – це була норма в срср. Усі ці комсомольські будівництва століття, туристичні групи, дитячі табори це були просто гнійники, де люди та діти наражалися на небезпеку.
Відсутність санобробки, комунальних систем, ліків та профілактики помножувалися на замовчування проблеми. Тому будь яка епідемія просто зникала з поля зору. Наприклад, грип, педикульоз, «вітрянка», «жовтуха» взагалі не вважалися у часи срср хворобами. Тому у епіцентри ураження посилали брати мазки та аналізи студентів, які це робили без засобів захисту.
За часи Незалежності України ми зробили колосальний крок від оцієї клоаки. Разом з цивілізованим світом ми вийшли на достатній та сучасний рівень медичної допомоги, щеплення та інше, тому такі показники бідного та не розвинутого суспільства, як педикульоз, майже зникли з нашого суспільства. Звісно, не повністю, бо є кочові родини, родини девіантної поведінки та родини, залежні від релігійної моралі.
З моменту окупації усі «прелести» срср, які досі є складовою життя росії, з’явилися й у ОРДЛО.
Не знаю чому, але перші лікарні, які одразу закрили в ОРДЛО окупанти, були: інфекційні лікарні, кожно-венерологічні диспансери та туберкульозні диспансери.
Я вважаю, що це була спрямована акція на погіршення санітарної ситуації у ОРДЛО, яка тут же призвела до появи інфекційних, венеричних хвороб та епідемії туберкульозу. Що звісно ж призвело до зростання смертності населення.
А можливо, це занадто конспірологічно й росія просто принесла на окуповані території банальне своє життя та правила.
Ну, не можуть росіяни жити, як цивілізація. Усюди, де є росіяни там сміття. Це якась їх національна залежність від бруду.
Вже у 2015-му році ОРДЛО змінилося саме з позиції санітарно-епідеміологічного стану. Міста в ОРДЛО завалило сміттям, у квартири прийшли таргани, а під’їзди багатоповерхівок запахли руськими миром- блювотинням та сечею.
СНІД та венеричні захворювання стали настільки неконтрольованими, що сифіліс почали діагностувати у підлітків. Так як спеціалізовані лікарні були закриті, люди йшли до «народних целіт елів», лікували венеричні хвороби травами та тим, що рекомендували друзі.
Найбільша кількість венеричних хвороб та туберкульозу йшла від військових. А згодом, виявили й розповсюдження педикульозу саме людьми у військовій формі. Приносили у родини вошей та гонорею жінки. Які мали стосунки з військовими, батьки-військові, які приїжджали у відпустку. Зрештою цього почали не тільки не соромитися у ОРДЛО, а й пишатися. Мовляв, ось, батько воював, вошей приніс.
Ситуація з педикульозом в ОРДЛО вийшла з під контролю. Можливо через те, що цією проблемою ніхто не займається. Виявлення та лікування педикульозу покладено на батьків, в школах та дитсадках перевірки дітей відбуваються кожні 3 місяці, але цього недостатньо.
Взагалі візитівка ОРДЛО це абсолютна антисанітарія, яка починається з вулиць. Вона усюди. Таргани у лікарнях. Миші у магазинах. Воші у під’їздах. Річки фекалій по вулицях.
Це якийсь дикий сюр, бо ми ж ще пам’ятаємо те, що було тут до війни. Ці троянди у містах, прибирання. Регулярний вивіз сміття. Що казати про чистоту у публічних місцях, кафе, піцеріях. А як змінилися люди. До війни сміття та таргани викликали б такий негатив, то у таке місце б ніхто більше не пішов. Була самоповага, гідність.
Я не знаю, як й що сталося з людьми в ОРДЛО, але сміття їх там не турбує, як й таргани у пиріжках. За роки окупації тут відбулася деградація суспільства. Це потребує якогось дослідження, бо це дуже важливо. Як це сталося, чи можливо це в іншому місці України, чому це сталося саме з приходом руського миру? Я вважаю, що доцільно зробити аналіз того стану до якого себе довели мешканці ОРДЛО.
Це абсолютна втрата почуття гідності та самоповаги. Сміття, най буде, таргани, то нормально, хамство, хабальство, повна антисанітарія на ринках та магазинах- чому люди стали вважати це нормою життя саме після окупації. Чому до окупації це викликало огиду, це було рудиментом, з цим боролися й викреслювали з життя, як щось ганебне, а після окупації це стало нормою для суспільства.
Що саме цікаве, то люди в ОРДЛО дуже швидко відмовилися від цивілізаційних благ й перейшли до «дідівських» методів лікування та життя.
Це теж привноситься, як норма, подвиг, жертва й самопожертва. Якось дивно читати ось це «от наши деды так жили и ничего». Далі перелік, як жили: без туалетного паперу й прокладок, без ліків, без щеплень, без світла, без газу, без інтернету.
Якось дивно читати, як люди фактично вмовляють себе, що ось цей їх світ «без», світ «як діди», є омріяним щастям.
Але потім згадую часи срср, де люди жили так само, вмовляли себе, що десь гинуть голодні негри, а світ срср це найкраще, що з ними сталося. Люди постійно зомбували себе вмовлянням та пропагандою «як гарно ми живемо». Віри в це, тому не прагнули нічого міняти. Будь які переміни чи бажання жити краще, викликали роздратування, страх.
Читаючи цю страшну новину про дівчинку, яку «лікували» бензином від вошей, мені реально стало страшно. Не тільки від того, що усі ці роки в окупації бачила ця дитина, це жахи з срср, з гетто, це сморід та сміття у хаті, це смердючий одяг, це п’яні батьки, мати, яка завжди вагітна. А ще й від того, що усю цю «норму» життя, усі ці моральні «устои» для суспільства росія несе нам, звільняючи нас від цивілізації. Більшість росіян живе саме так, як жила ця родина й дуже хоче, щоб ось так жили усі, бо той, хто живе краще, викликає в них єдине бажання-вбити.
Можна було б списати цю ситуацію на окупацію. Мовляв, а що ви хочете, війна ж. Однак, місто, де сталася трагедія є тиловим, там не бомблять, не стріляють, там навіть продається нерухомість й доволі дорого, є робота, працюють усі установи, лікарні, аптеки, багатодітні родини, як ця, отримують дуже гарні виплати та гуманітарну допомогу. Так, там, як по усьому ОРДЛО відсутні вода, світло з’являється по годинах, але люди вже звиклі, задоволені. То не дуже зрозуміло, чому родина не скористалася медичними засобами лікування хвороби, бо виплати отримує регулярно, в аптеках засоби від паразитів є.
Але вивчаючи цю ситуацію, я отримала шокуючі дані. Педикульоз – це норма для усіх регіонів росії. А Москва займає друге місце по росії по кількості носіїв вошей.
Педикульоз є найпоширенішим паразитарним захворюванням на росії й динаміка ураження вошами регіонів лише зростає. Щорічно на росії реєструється від 300 до 500 тисяч випадків педикульозу. За підсумками червня 2022 року лікарі виявили вошей у 10,2 тисяч громадян величної держави, що на 24,1% більше, ніж у тому ж місяці роком раніше.
Про воші, точніше про педикульоз, заговорили навіть у Мосміськдумі бо ж столиця нанотехнологічної держави Москва посідає друге місце в країні. Першість за культурною столицею росії- Пітером.
Що зробили росіяни? Видали купу інформаційних роликів, заполонили соціальні та інформаційні мережі, ні, не правилами гігієни, лікування, а новинами про те, що «воші заїдають людей у загниваючий Європі».
Педикульоз на росії назвали «болезнью благополуччя», тобто, хто має вошей, той олігарх.
Вошей не треба соромитися, бо це хвороба багатих людей, які привозять вошей з за кордону. Їздять по світу, а там же страшна ситуація з вошами, там вони усюди, бо є люди у Європі не миються, бо ж дорого, то ось, бідні росіяни й потерпають. «Багато дітей привозять вошей із подорожей. За кордоном педикульозу теж вистачає – і в Азії, і в Європі. З’явилося навіть визначення – “педикульоз благополуччя” – розповіла заступник начальника відділу нагляду за особливо небезпечними інфекціями Росспоживнагляду Людмила Цвіль.
До хвороб благополуччя та хвороб селебріті на росії віднесли також венеричні хвороби та кишкові захворювання, бо ж люди їдять суші та «привозять венерические болезни из Европы, где аморальный разврат и проституция на каждом шагу».
То, з огляду на це, можна сміливо сказати, що у завошивленому ОРДЛО проживають мільйонери. Схоже, що росія таки побудувала на Донбасі «маленьку вугільну швейцарію».
Але якось «болезнь благополуччя» не в’яжеться зі зверненнями дружин російських мобілізованих, які записали звернення до путіна, що їх чоловіків в окопах заїдають воші.
Проблему педикульозу серед російських військовослужбовців визнає й міноборони росії. В офіційному журналі «Військові комісаріати Росії» відомство називає вошей «повзучими ворогами» , але запевняє, що це є нормальним, бо ж «діді чухалися» бо у роки Другої світової від педикульозу страждали 96% бійців радянської армії.
А дівчинку з ОРДЛО шкода. Як би там не було, якими би не були її батьки, вона не могла вибрати, де й у кого їй народитися. Вона жертва окупації, вона заручник окупації. Вона народилася ось там, серед цього страхіття й з народження бачила лише цей страшний руським мир, бо він був не тільки в окупації, а й у середині її батьків. Бо сміття воно не тільки навколо, воно частіше буває й у людях. Ми маємо звільнити світ від цього сміття.
