"В суспільстві вчергове почалася істерія щодо «непроведеної Порошенком судової реформи»" - Карл Волох

"В суспільстві вчергове почалася істерія щодо «непроведеної Порошенком судової реформи»" - Карл Волох

Ви навіть уявити собі не можете, яке це тупе й недолуге твердження.

Ну, по перше, тому, що реформа як така проведена. Думаю, в нас одне з найпрогресивніших законодавств у Європі щодо судоустрою, прав суддів, транспарентності системи їх відбору й ролі в цьому громадянського суспільства, мінімізації впливу на суд політиків та інших гілок влади. Тому, ті, хто повторюють цю х@йню, просто геть не розуміють сенсу слів, які вживають.

Інша справа - чи отримали ми в результаті цієї реформи реальне правосуддя. І відповідь тут - швидше «ні», ніж «так», хоча з Верховним судом вийшло непогано - попри дикий вереск ґрантоїдів і цілеспрямовану дискредитацію тих зусиль політичного керівництва, у тому числі, їхньої власної роботи в Раді доброчесності.

І ось тут варто би пояснити, чому так сталося, що реформа суду є, а справедливості, як і раніше, немає.

1. Наше суспільство вкрай нигілістичне, не визнає авторитетів, зневажає державні інститути, не шанує закон, вкрай неохоче платить податки, полюбляє хабарі й відкати в багатьох царинах, навіть не тільки державній службі - і на все це прекрасно знаходимо собі дуже переконливі відмазки. Якщо ви вважаєте, що в цих умовах можете побудувати комунізм в окремо взятому колгоспі під назвою «суд», мушу вас капітально розчарувати.

2. Процес цей (установлення правосуддя) дуже довгий, на десятиліття (й не одне), має включати оздоровлення суспільства та всіх складових правоохоронної системи - поліції, прокуратури, судових виконавців тощо. Без цього система юстиції повноцінно не запрацює.

3. То були фактори об‘єктивні. А тепер - суб‘єктивний. Не знаю, чи помітили ви, але в країні з 2019 вся влада сконцентрована практично в одних руках - президентська, законодавча, виконавча, правоохоронна. А через сформовану за допомогою Портнова сотоваріщі Вищу раду правосуддя ці руки отримали великий вплив і на судову гілку (тільки Верховний суд і почасти Конституційний поки що пручаються узурпації). І лише абсолютний стовідсотковий дебіл може вірити, що в цих умовах якийсь одинокий суддя здатний рвонути на грудях тільник і оголосити, що він сам один іде проти всієї величезної державної машини узурпатора.

Тому, більшу частину здобутого за постмайданної влади прогресу (нехай і не поміченого суспільством) у судовій царині ми втратили й згодом усе доведеться починати майже спочатку.