В 1841 році Тарас Шевченко написав "Гайдамаків".
Пантелеймон Куліш прочитав "Гайдамаків", і вони йому не сподобалися.
Пантелеймон був вдягнутий в красівий чорний костюм і жилетку...
А Шевченко був в якомусь брудному вонючому худі і п'яний в сраку з самого ранку...
Казав: Тарасе! Ми - Європа, цивілізація, ми - культура. А ти - дикий, як собака скажена. Нащо тобі ця вічна кровища? Щоб що? Не публікуй цього.
Шевченко Пантелеймона не послухав. Куліш і Шевченко втілюють собою два шляхи України. Вони - не альтернативні. Вони - сполучні!
В Україні не можна бути сіреньким. Не на часі. Або-або! Або чорне, або біле!
А хто в нас біленька, а хто в нас чорненька? - писала Леся Ользі Кобилянській...
"І на оновленій Землі врага не буде, супостата!"
Таке пронесено через віки
Таке не пишеться під вівсянку і лавандове" лате...
Сини мої, гайдамаки!
Світ широкий, воля, —
Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі...
Це ж, блядь, буквально сьогодні написано!
Коли помер Шеченко, в Україні ходили чутки, що насправді Тарас воскрес і вознісся.
Таке було!