В 1871 році циркулярами Горчакова та Лондонською конвенцією Росія відновила свій воєнний контроль у ЧМ. Кримська війна була першою «індустріальною війною»: парових машин, телеграфу, броні та мін.
Як і нинішня війна є першою битвою безпілотних роботизованих систем і високих технологій. І це була війна цивілізованого світу, який взяв курс на ліберальний капіталізм проти варварської феодальної країни й закріпаченим безправним народом.
Єдиною відмінністю, яка годує самовпевненість і амбіції Путіна, є відмова Заходу нанести йому воєнну поразку. Тільки вона могла б запустити новий історичний процес масштабної реформації відсталої «держави-бензоколонки».
Як і після Кримської війни це був змушений зробити Олександр II. Через шок, з якого так і не вийшли консервативні й замкнені в капсулі «російської величі» бояри-еліти.
Єдина відповідь на ескалацію війни Кремля може бути лише воєнна ескалація Заходу. Потрібна рішучість генерала Коліна Кемпбелла, який під Севастополем звернувся до своїх горців 93-го піхотного полку: «Наказу до відступу не буде, хлопці. Ви маєте вмерти там, де стоїте».
Попри запевняння главкома Сирського про зупинку російських військ в напрямку Покровська, з минулої суботи на неділю, вони окупували біля нього села Невельське і просунулися в Красногорівці. Якщо вірити Deep State.
«За останні 6 днів ворог не просунувся на Покровському напрямку ні на метр. Тобто, наша стратегія працює».
Мається на увазі, що план Зеленського-Сирського провести Курську операцію зменшив загрозу російського наступу на півночі України. Попри неймовірний політичний і психологічний ефекти від Курської операції, злам нею жирної червоної лінії, за яку одночасно трималися у Москві й Вашингтоні, інтенсивність війни не лише не спала, але й навіть виросла.
Росія щоденно масово наносить удари по Сумській і Харківській областях, по території більшості України. І лише нарощує штурми на сході та перейшла до активізації на півдні та в напрямку Харкова.
Головний виклик для воєнно-політичного керівництва – це війна стратегій. І хоча Путін, найскоріше, шокований зухвалою операцією ЗСУ на Курщині, він особливо на неї не реагує. На Східному економічному форумі у Владивостоці він заявив про поступове витіснення українських військ, й поволі готує воєнні сили.
За даними експертів, вже сьогодні там зосереджено близько 30 тисяч воєнних, а президент Зеленський заявив про 60 тисяч. Тобто, не менше 8 повноцінних бригад з бронетехнікою. Щоб протистояти їм в обороні, не кажучи вже про підтримку наступального ефекту, потрібно мати не менше 15-20 тисяч бійців з танками, артилерією, «Бредлі», РЕБами й десятками тисяч різних БПЛА.
Ми не знаємо чисельності там ЗСУ. Експерти та мілітарні блогери називають максимальну кількість 12 тисяч. Для того, щоб підтримувати енергію досягнутого успіху, потрібно постійно поповнювати втрати й проводити ротації.
Одночасно воєнне керівництво України скаржиться на складнощі доукомплектування всіх ліній оборони на фронті, де Росія переважає не тільки в снарядах, ракетах, авіації, КАБах і бронетехніці, але й в 3-4 рази в живій силі.
Зеленський змушений був визнати, що для поповнення штурмових і оборонних підрозділів, мобілізованих цього літа, готують лише місяць, що створює серйозні ризики для їх ефективності.
В цьому плані тривале утримання 5% Курської області й послідовна втрата українських територій, не може виглядати переконливою стратегією.
Як і перетворення невеличкого плацдарму у буферну зону, коли кількість ударів КАБами лише зростає. Найбільшою загрозою може стати масштабний російський наступ, коли ЗСУ змушені будуть відійти з захоплених територій.
