Коли ти сидиш біля нічного багаття в степу, ти розумієш, що московитська «вдячність» завжди має присмак кандалів та сибірського снігу. Олекса, підкидаючи тріски у вогонь, часто згадував історію, від якої у кожного чесного козака закипає кров. Це історія про те, як москва віддячила найвеличнішому воїну своєї епохи — Івану Сірку — за роки захисту від османської навали. Вони не змогли здолати його в бою, тому діяли підло і підступно, як і завжди.
Чому ж царат зважився підняти руку на кошового отамана, якого татари називали «урус-шайтаном»? Причина була одна — панічний, тваринний страх перед козацькою волею. У 1672 році Лівобережжя втратило гетьмана Дем'яна Многогрішного, і постало питання, хто візьме булаву. Сірко, який мав беззаперечний авторитет серед простого люду та козацтва і ніколи не ховав своєї антимосковської позиції, вирішив висунути свою кандидатуру. Для москви та її нової кишенькової старшини на чолі з Іваном Самойловичем це був нічний жах. Незалежний, непередбачуваний вовк на чолі Гетьманщини означав би кінець московського панування. Тому наказ із Кремля був чітким: нейтралізувати за будь-яку ціну.
Арешт Сірка став класичним прикладом московської підлості та зради «своїх» же. У квітні 1672 року отаман разом із генеральним обозним Петром Забілою їхав на зустріч із Самойловичем під Полтаву. Сірко їхав відкрито, як козак до козака, не чекаючи удару в спину. Але під Полтавою його вже чекала засідка. Лояльна царю старшина разом із московськими стрільцями підступно схопила отамана, зв'язала і негайно кинула до в'язниці. Щоб виправдати це дике беззаконня, москва миттєво зліпила фальшиву справу: Сірка звинуватили у «зраді», таємних зв'язках із кримським ханом і навіть у підбурюванні козаків до бунту разом із донським заколотником Степаном Разіним. Жодних доказів не було, але московському суду вони й не були потрібні.
Вирок був швидким і жорстоким — заслання вглиб сибірських руд, до холодного Тобольська. Відправка Сірка на Сибір нагадувала спецоперацію з перевезення найнебезпечнішого хижака. Його везли під посиленою охороною московських стрільців, у кайданах, закритим від людських очей, щоб українці не провідали про зраду і не відбили свого улюбленого ватажка. Тисячі верст морозного, дикого шляху через улуси та болота московії — туди, звідки зазвичай не поверталися. У Тобольську легендарного отамана тримали під суворим наглядом місцевого воєводи, сподіваючись, що сибірська холоднеча та ізоляція назавжди зламають козацького духа. Вони прагнули, щоб ім'я Сірка просто зникло з історії.
Але у Бога були інші плани, а московія вкотре довела свою нікчемність. Вже за кілька місяців після заслання Сірка, величезна турецько-татарська армія султана рушила на Чигирин. Почалася паніка. московські воєводи та Самойлович раптом усвідомили, що проти цієї навали вони — звичайні штабні щури, і без військового генія Сірка вся лівобережна оборона рухне за лічені дні. Цар Олексій Михайлович був змушений підписати указ про звільнення отамана. Сірка привезли до москви, де він змушений був формально «пробачити» царя і присягнути (хоча ми знаємо ціну козацьким присягам, даним під тиском), і негайно відправили на фронт. Сама присутність Сірка на коні повернула козакам віру в перемогу, і турецьку навалу було зупинено
Ця історія — дзеркало, в яке ми маємо дивитися щодня. Тактика Росії за три з половиною століття не змінилася ні на йоту. Підступні арешти наших патріотів, вивезення українських полонених у глиб сибірських та полярних тюрем, катування, вигадування абсурдних звинувачень у «тероризмі» та «зраді» — все це ми бачимо сьогодні в діях Кремля щодо захисників Маріуполя, кримських татар та цивільних заручників. росія панічно боїться сильних, вольових українських лідерів та воїнів, тому намагається згноїти їх у Сибіру, як колись Сірка. Але історія кошового вчить нас головному: козацький дух сильніший за сибірські табори. росія може заковтувати наших людей, але вона ніколи не зможе їх перетравити. І так само, як Сірко повернувся, щоб знову громити ворогів, Україна поверне кожного свого воїна, а московська імперія вкотре захлинеться власною жовчю та страхом перед нашою силою.
Історії українських козаків
