Вся стрічка палає відучора справедливим обуренням після рішення польського президента позбавити Зеленського ордена Orła Białego - найвищої нагороди Польщі.
Якби я мав можливість, то спитав Кароля Навроцького, чи він, на його думку, забрав цю нагороду особисто в Зеленського? Чи в цілого українського народу, який український президент, зокрема, як Верховний головнокомандувач у час війни представляє?
Не те, щоб мені дуже розходилося на відповіді Навроцького - я досить добре уявляю собі цей політичний різновид. Значно важливішим є віддзеркалення самого запитання: а ми самі - теж вважаємо, що за рішенням польського президента стоїть весь народ Польщі?
Останні опитування, проведені на початку червня, показують, що польське суспільство діаметрально поділилося в оцінках дій Навроцького. 48% його підтримують. І так само 48% - незгідні з його політикою. Ще 4% не визначилися. Кожен четвертий поляк або категорично «за», або категорично «проти». При цьому найбільше польського президента підтримують мешканці сіл віком понад 70 років - 58%.
Проти - молодь великих міст - 60%. Це дуже важлива деталь.
Кароль Навроцький уособлює Польщу минулого, а не майбутнього. Його баланс довіри всередині країни дорівнює нулю.
Це те, що варто розуміти навіть, коли переповнюють справедливі емоції.
На щастя, Польща є парламентсько-президентською республікою не тільки на папері. Повноваження Навроцького порівняно з повноваженями першого президента Польщі Леха Валенси чи навіть Александра Квашьнєвського - майже церемоніальні. Уявіть собі, якої не лише суто символічної шкоди нашим стосункам міг би завдати президент-популіст і українофоб, який призначав би міністра МЗС і силовий блок з контррозвідкою! Ще одне свідчення на користь парламентської моделі, яка зменшує ризик концентрації влади в руках неадеквата.
У нас з поляками непросте минуле, але важливішим є наше спільне майбутнє. Нам потрібний польський досвід євроінтеграції. Дуже потрібний! Нам корисний польський урок модернізації і вестернізації попередніх століть, коли за 200 років поляки пройшли шлях від «диких сарматів», як їх зневажливо йменували за часів цісаря Франца ІІ, до «слов'янських німців», чиїм економічним успіхам нині заздрить навіть Західна Європа.
Нам потрібно дружити з поляками хоч б з суто прагматичних розрахунків - заради України. І заради тих мільйонів молодих, освічених, щиро прихильних до нас поляків, які підтримують нас у нашій війні зі спільним ворогом.
Вони - майбутнє Польші. А не Кароль Навроцький.
