В Україні передвиборчій найцікавіше стежити не стільки за соціологією, рейтингами політичних сил чи, скажімо, політичними технологіями. Найбільше емоцій, а відтак і поживи для роздумів дають самі кандидати. Своїми вчинками, висловлюваннями, умінням мімікрувати "під виборця", ставленням до опонентів. Тут – неоране поле для психоаналітиків, дослідників психотипів. Зрештою, ці фахівці з приходом до влади в Україні клоунократів і без того здобули тонни емпіричного матеріалу.
До прикладу, що мала б означати недавня заява скандально відомого ресторатора з невтіленими амбіціями на столичне мерство Миколи Тищенка про його участь у роботі української делегації в Тимчасовій контактній групі? Я розумію, що після Кравчука та Фокіна до Мінська міг би їздити й кінь Калігули Інцитат, наділений неадекватним вершником статусом сенатора. Але власник модного ресторану "Велюр", бренд якого перетворився на мем, що зводить нанівець спроби влади насадити жорсткий карантин для посполитих, натомість заплющувати очі на кричущі порушення з боку наближеного кола "слуг", не має навіть таких – абсурдних – формальних підстав для таких балачок. Бодай тому, що, судячи з різкої реакції віцепрем'єра Олексія Рєзнікова, про участь Тищенка у ТКГ навіть не велася мова, не кажучи вже про те, що усіх (отут слід наголосити особливо. – Авт.) учасників Групи затверджує особисто Зеленський. Тобто Рєзніков однозначно вказав на відповідальність глави держави за, м'яко кажучи, неукраїнські висловлювання Вітольда Фокіна. То з якого дива Зе! мав би засторогу до Тищенка, тим паче, що Андрій Богдан недавно оповів усім, що Володимир Олександрович вважає Миколу Миколайовича "не просто моральним авторитетом, а й візіонером".
Тож Тищенко сказав те, що сказав. І, зокрема, річ, яку Зеленському та його Кварталу озвучувати не з руки: "Моя позиція незмінна, і вона аналогічна позиції президента. "Немає тієї сторони". Перш за все, є українці, яких розділила війна на Донбасі. І наше спільне завдання – об'єднати сім'ї, об'єднати людей, об'єднати Україну. Зробити все можливе, щоб якомога швидше настав мир".
Іншими словами, війна на Донбасі – це щось зовсім безглузде, бо "немає іншої сторони". Ба більше – "війна розділила українців" – прямий натяк на те, що у нас триває "громадянський конфлікт", що самопроголошені Л/ДНР – не маріонеткові кремлівські квазі-утворення, а інституції "повстанців", що виборюють для своїх земляків право на "особливий статус". "Велюровий" Тищенко вкотре пройшовся наждаком по мізках українців, насаджуючи їм пропагандистські штампи Кисєльова і Раша-Тудей.
"Самозванець" Микола Тищенко, таким чином, попри роздратовані репліки Олексія Рєзнікова, добре усвідомлює, що його анархістські виступи ляжуть на душу і Зеленському, і Єрмакові, і решті впливових агентів російського впливу, які знайшли собі надійний прихисток на Банковій. Натомість ще один "махновець" зі середовища "слуг" – Микола Галушка, який гучно гримнув дверима, заявивши про вихід з партії через корупцію і продаж місць у виборчих списках, – навіть не удостоївся уваги рідної фракції. На розгляд його скандальних викриттів у Давида Арахамії і К забракло часу.
Щоденні зашквари на Банковій та Грушевського, різнобій у заявах, що лунають з різних середовищ у владній команді, відверто проросійські наративи у вирішенні тих чи інших "тактичних" проблем провокують хаос та анархію по всій країні. Таке тло плюс природна передвиборча лихоманка цілком на руку головним сценаристам сучасної української драми, яка має перспективу стати трагедією.
За часів Порошенка адепти "какойразніци" зубоскалили над повідомленнями про ознаки реалізації в Україні російського плану "Шатун". Казали, що нагнітання страхів, суспільної недовіри та істерик на руку п'ятому президентові, що, мовляв, таким чином Банкова зміщує акценти, прикриваючи не надто шляхетні вчинки та плани.
За Зеленського "шатуном" ковбасить усю країну, а головні критики Порошенка, знай, співають своєї – винні попередники. Ніхто зараз не скаже достеменно, що ховають за свідомими провокаціями безладу й анархії справжні автори цього сценарію, але, принаймні, дещо вже починає вилазити, мов шило з мішка. Повний провал в економіці – злет долара і євро, небачені прогнози зростання тарифів – на електроенергію особливо, на газ – майже удвічі. Свавілля Зе!режиму, його нахрапистість і неадекватність у стосунках із Заходом ставлять під удар не тільки довіру партнерів з ЄС та США до можливості демократичної трансформації України. Воно найближчим часом вдарить по кишенях та долях пересічних громадян, бо звідки бюджетні марнотратники з "нових облич" братимуть кошти для латання дірок?
Звісно, ситуація вагітна протестами. І не тільки через антиукраїнське, капітулянтське налаштування владної команди, а й через "порожній холодильник", відсутність роботи, податковий прес на тих, хто сяк-так давав собі досі раду, провадячи дрібні бізнеси.
Люди вийдуть на вулицю. Звісно, це не потрібно Зеленському, але це дуже на руку Путіну. Хто чув його останній виступ на засіданні Генеральної асамблеї ООН, може зробити для себе відкриття. Кремлівський "цар" вже ставить не стільки на воєнну силу у вирішенні проблеми "собіранія зємєль". Він провокує у наразі ще незалежних сусідів невдоволення і безлад, а відтак руками маріонеткових диктаторів на кшталт Лукашенка (у перспективі – Зеленського?) нещадно нищить усі паростки опозиції. Зауважмо, звівши до мінімуму підтримку опозиції з боку цивілізованого світу, дискредитуючи лідерів протестів, накидаючи їм тавро зрадників, корупціонерів тощо. А відтак, одягнувши шати миротворця, пропонує "руку допомоги", по суті – хабар для порятунку.
