І напередодні президентських, і напередодні парламентських виборів. Адже ми прекрасно розуміємо, що справа не у Супрун, а у підміні політичної боротьби інструментами впливу. У когось є вплив на судові інстанції, у когось - на телевізор, у когось - на певні громадські організації. У боротьбі за владу всі засоби гідні! Або все ж не всі?
Хтось може бути прихильником медичної реформи, яка почала здійснюватися у нашій країні після призначення Уляни Супрун керівницею МОЗ. Хтось - опонентом цієї реформи. Але у цивілізованій країні є простий засіб зміни курсу - перемога на виборах. Якщо ви хочете корекцію медичної реформи або просто відмову від неї - пропонуйте свої варіанти, перемагайте на виборах, формуйте уряд, беріть відповідальність. Але за ці п'ять років жодна з партій, що критикує реформу Супрун, не запропонувала свого кандидата на посаду голови МОЗ і свій план реформ. Найпростішим рішенням для критиків - щоб не брати на себе відповідальність за наслідки назрілих реформ - був вихід з урядової коаліції. А тепер можна виконувати арію незадоволених опозиціонерів, які вболівають за нещасний народ.
Але відмова від відповідальності під час виборів в наших умовах переростає в нерозбірливість у засобах. Якщо не можна позбутися Супрун у парламенті, можна використовувати суд. Якщо не можна використовувати суд - можна використовувати телевізійне цькування, ми ще переконаємося в ефективності цього важеля найближчими днями. Якщо не вийде телевізор - можна буде використовувати пікети, своїх "активістів", які будуть виростати буквально з-під землі, звозитися до Києва, влаштовувати протести на місцях. Адже вибори в Україні - найкраща можливість заробити. І для журналістів, і для "активістів", і - можливо - навіть для деяких юристів. А для тих, хто готовий фінансувати це свято вільнодумства і торжества правосуддя, період заробітку настане після виборів.
Але чи цей період заробітку буде часом реформ?
