Видатні постаті української історії: Августин Волошин (1874—1945)

Видатні постаті української історії: Августин Волошин (1874—1945)

Августин Волошин був одним із найвидатніших представників закарпатської інтелігенції. Він залишив свій слід у культурі, політиці, науці, громадському та релігійному житті, заснував ряд українських організацій і політичну партію. Все його життя — яскравий приклад невтомної діяльності на благо України та українців.

Волошин народився в селі Келечин на Закарпатті, в родині сільського священика. Освіту він здобув у Греко-католицькій богословській семінарії в Ужгороді, а потім — у Вищій педагогічній школі в Будапешті. З 1900 року викладав у вчительській семінарії в Ужгороді, а від 1917 до 1938 року був директором цього навчального закладу.

З кінця 90-х років 19-го століття Волошин включився в культурне та громадське життя, друкував підручники, був редактором єдиної в Угорщині української газети, випустив угорською мовою «Практичну граматику малоросійської мови», відзначену премією Угорської академії наук, у якій обстоював мовну єдність усіх українців, ряд інших наукових праць і літературних творів. У числі найвидатніших діячів Закарпаття Волошин став засновником Християнської Народної Партії, від якої був обраний представником у чесько-словацький парламент (1925—1929). Важко назвати всі культурні й господарські установи, які довелось очолювати Волошину: це і Педагогічне товариство Підкарпатської Русі, і Підкарпатський банк, і Вчительська Громада, і багато інших.

Августину Волошину було призначено зіграти центральну роль у створенні незалежної Карпатської України. У жовтні 1938 року він був призначений прем’єром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня став президентом цієї держави, що проіснувала недовго.

Після окупації Карпатської України угорськими військами Волошин жив в еміграції у Празі, займаючись науковою і педагогічною діяльністю. У травні 1945 року його було заарештовано радянськими спецслужбами і вивезено до СРСР.

Помер Августин Волошин у московській Бутирській в’язниці 19 липня 1945 року.