На долю князя Ігоря випало бурхливе життя, сповнене війн, походів, боротьби з непокірливими племенами, політичних інтриг і дипломатичних маневрів.
Він зійшов на престол у 912 році, почавши з утихомирення повсталих проти його влади слов’янських племен і установлення відносин із печенігами. Головною метою Ігоря стало збереження єдності Давньоруської держави, і завдання це виявилося нелегким. При цьому князь підтримував широкі торговельні та культурні зв’язки з Візантією, що аж ніяк не заважало йому час від часу навідуватися з військом до стіни Константинополя і демонструвати військову міць слов’ян.
Починаючи з 941 року Ігор здійснив ряд військових походів на Візантію, у результаті чого отримав великий викуп, а в 945 році було укладено мирний договір між двома державами. Цей договір і нині служить зразком вдалого сполучення положень міжнародного права та руських народних звичаїв. Із тексту цього договору історики дізналися, що володіння Русі за часів князя Ігоря пролягали аж до Кавказу і Степового Криму.
У тому ж 945 році спалахнуло повстання слов’янського племені древлян проти київського князя. Воно увійшло в історію як один із найдраматичніших епізодів суперництва двох східнослов’янських племінних спілок — полян і древлян. Причиною невдоволення древлян проти Києва став грабіжницький збір данини — протягом одного року її збирали тричі. Зрештою древляни захопили князя Ігоря у полон, і долю його було вирішено на вічі, що проходило у священному лісі біля міста Іскоростеня.
Древляни стратили князя, принісши його в жертву своїм язичницьким божествам.
