Видатні постаті української історії: Христина Алчевська (1841—1920)

Видатні постаті української історії: Христина Алчевська (1841—1920)

Христина Алчевська — просвітителька і організатор народної освіти в Україні — у дівоцтві носила прізвище Журавльова. Народилася вона на Чернігівщині, але жила з батьками в Курську. Завдяки батькові-педагогу одержала гарну домашню освіту. Як і багато молодих людей 80-х років 19 століття, Христина Журавльова захопилася народницькими ідеями.

Коли Христині виповнився двадцять один рік, вона вийшла заміж за молодого підприємця Олексія Алчевського, і молода сім’я переїхала до Харкова. Чоловік її, незважаючи на свої революційно-демократичні переконання, виявився «фінансовим генієм». Його ділові здібності та чуття дозволили за короткий час нажити великий капітал, а згодом стати одним із найбагатших людей Російської імперії. При цьому він багато займався громадською і культосвітньою діяльністю, будував на власні кошти церкви, лікарні та школи.

У 1862 році Христина Алчевська відкрила приватну недільну жіночу школу, але до 1872 року вона фактично існувала в підпіллі — власті не давали дозволу на діяльність таких установ. За роки своєї роботи — а школа Алчевської проіснувала до 1919 року — тут прилучилися до писемності тисячі жінок-робітниць. Тут працювали близько ста педагогів-подвижників, які викладали зовсім безкоштовно. А в 1896 році Алчевська за власні кошти спорудила для школи будинок — єдиний у всій Російській імперії, що належав не державі, а колективу працівників школи. Сюди з’їжджалися вчителі з усіх кінців України, щоб на практиці освоїти розроблені Алчевською та її помічниками методи навчання грамоті дорослих людей, тут популяризувалися українська мова, культура, творчість Тараса Шевченка.

Одним із найпомітніших досягнень центру народної освіти, створеного Алчевською та її співробітниками-педагогами, стало видання «Книги для дорослих» — унікального підручника грамоти для тих, хто ніколи не навчався в дитинстві. Починаючи з 1899 року цей посібник витримав понад 40 видань.

У тому ж 1899 році зусиллями Христини і Олексія Алчевских у Харкові був споруджений перший у світі пам’ятник Тарасові Шевченку — постамент із мармуровим погруддям роботи відомого скульптора Беклемишева. Відкрити його офіційно в ті часи було неможливо, тож пам’ятник довелося встановити на території міської садиби, що належала подружжю.

Наприкінці 19 століття в Росії вибухнула промислова криза, і добробут Алчевських похитнувся. 7 травня 1901 року Олексій Алчевський покінчив із собою, кинувшись під поїзд у Петербурзі. Смерть його стала початком так званого «харківського краху» — піку економічної кризи 1900-х років.

Удова і діти покійного практично втратили засоби до існування. Однак Христина Алчевська продовжувала працю, якій присвятила більше ніж півстоліття. Вона заснувала в Харкові Товариство письменності, брала найдіяльнішу участь у створенні першої в Україні Громадської бібліотеки (нині — Державна наукова бібліотека ім. В. Короленка), опублікувала книгу спогадів «Передумане й пережите». У передреволюційні роки Алчевська була обрана віце-президентом Міжнародної ліги освіти, удостоєна почесних звань і дипломів багатьох російських і закордонних освітніх товариств.

У роки революції та громадянської війни її переслідували численні біди й негаразди. В 1920 році українська просвітителька і педагог померла від тяжкої хвороби серця, а її ім’я в СРСР на довгі десятиліття було забуте.