Ім’я Ольги Басараб носить Організація українок Канади, їй присвячено десятки наукових і публіцистичних видань, ряд художніх творів. А біографія цієї видатної жінки могла б послужити сюжетом для героїчної трагедії.
Ольга Басараб (у дівоцтві Левицька) народилася в селі Підгороддя Рогатинського повіту на Станіславщині. Її батько був священнослужителем, мати також походила з відомого в Галичині священицького роду. Навчання Ольга розпочала в школі-пансіоні у Вайсвассері (Сілезія), потім перейшла до ліцею Українського дівочого інституту в Перемишлі й у 1909 році одержала атестат зрілості. Вона мріяла про університетську освіту, захоплювалася літературою, але доля розпорядилася інакше.
Коли Ользі виповнилося 13 років, помер батько. Замість університету їй удалося закінчити всього лише курси при Віденській торговельній академії. Після цього вона вчителювала в Тернополі, а в 1910 році почала працювати у страховому товаристві «Дністер» і Земельному іпотечному банку у Львові. Прагнення бути корисною землякам привело її до лав «Просвіти», «Жіночої Громади» і жіночих формувань українського стрілецтва. У самий переддень Першої світової війни Ольга вийшла заміж за студента «Політехніки» Дмитра Басараба, але подружнє щастя виявилося недовгим — 22 червня 1915 року Дмитро загинув на фронті. Ольга втратила найближчу людину, але не впала у відчай. За роботу в Українському жіночому комітеті допомоги пораненим і покаліченим жертвам війни Міжнародний Червоний Хрест нагородив її срібною медаллю.
У 1917 році в Росії спалахнула революція. Почалося створення української державності. На прохання уряду УHP Ольга Басараб у 1918 році стає секретарем українського посольства у Фінляндії. У 1918—1923 роках вона працює бухгалтером у посольстві України у Відні і водночас стає професійною розвідницею, чиїм завданням є збирання військово-стратегічної та політичної інформації. З цією метою Ольга Басараб відвідала ряд країн Північної Європи. У цей же період вона сприяла формуванню українських військових частин із числа колишніх військовослужбовців австрійської армії, допомагала нелегальним робочим організаціям «Батьківщина» і «Єдність», брала участь у роботі Української військової організації (УБО), яка продовжувала боротьбу за створення незалежної української держави.
Влітку 1923 року Ольга Басараб вирушила до Галичини як особиста помічниця полковника Е. Коновальця. Її місія здійснювалася в умовах суворої конспірації, а для прикриття Ольга заробляла на життя приватними уроками мов. 9 лютого 1924 року в квартиру, що вона винаймала, увірвалася польська поліція.
Допити у в’язниці велися з використанням найвитонченіших катувань, тому що слідчі здогадувалися, що у них в руках опинилася видна діячка українського підпілля. У результаті використання «інтенсивних методів» у ніч із 12 на 13 лютого Ольга померла смертю мучениці. Прагнучи замести сліди, слідчі імітували самогубство ув’язненої, повісивши її тіло на ґратах вікна камери, а потім таємно поховали її в загальній могилі під чужим ім’ям.
Однак цей злочин було розкрито, і злодіяння польської поліції стали надбанням гласності. Ольгу Басараб перепоховали як національну героїню — на головній алеї Яновського цвинтаря у Львові. Її ім’я та подвиг довгі роки надихали борців за єдину і незалежну Україну.
