Ольга Кобилянська, чия літературна слава сягнула далеко за межі України, народилася в Південній Буковині, в містечку Гура-Гумора, в багатодітній родині дрібного чиновника. Її батько був родом із Галичини і належав до шляхетського роду, мати походила з ополяченої німецької родини. Ольга із ранніх років знала три мови — українську, польську та німецьку, рано виявила схильність до літератури, насамперед до прози, але перші її твори були написані німецькою. Це були окремі замальовки з життя містечкової інтелігенції та людей із народу.
У тому, що Ольга Кобилянська стала українською письменницею, багато в чому «винне» її оточення. Наприкінці 80-х років 19 століття вона зблизилася з письменницею Н. Кобринською, однією із засновниць жіночого руху в Галичині, художницею А. Кохановською і С. Окуневською — першою в Австро-Угорщині жінкою-лікарем (вона згодом стала прототипом героїні новели «Доля чи воля?»). У середині 90-х років Кобилянська виступила з першими творами українською мовою і протягом п’яти десятиліть свого творчого життя створила десятки оповідань, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей і перекладів. Водночас вона продовжувала писати німецькою, і в 1901 році було опубліковано окремою книгою її «Kleinrussische Novellen» («Малоросійські оповідання»).
В 1894 році Кобилянська стає одним з ініціаторів створення «Товариства російських жінок на Буковині». Цілі цього руху письменниця виклала в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». В ній ішлося про тяжке становище жінок «середнього стану», про необхідність рівноправності статей, про право жінки на гідне життя.
Ці ж думки можна зустріти вже у найбільш ранніх творах Ольги Кобилянської. Але була й інша, не менш важлива для письменниці тема — зображення села і його життя, доля народних низів. Підсумком її художніх пошуків стала повість «Земля» — видатний твір української літератури.
Наприкінці 19 — початку 20 століття письменниця створює ряд чудових віршів у прозі й повість «У неділю рано зілля копала», в основу якої покладено сюжет народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Цю повість було перекладено практично усіма європейськими мовами.
У 20—30-х роках минулого століття, у період, коли Буковина опинилася під владою Румунії, письменниці довелося пережити лихоліття. Українська мова та культура піддавалися жорстоким переслідуванням, але й у цих умовах Кобилянська підтримувала зв’язки з українською літературною молоддю, з львівським щомісячником «Нові шляхи», з харківським видавництвом «Рух», де в 1927—1929 роках вийшли збірки її творів. Після того як Буковину було включено до складу СРСР, письменниця створила ряд мемуарних і публіцистичних творів, на яких через обставини, що склалися, лежав відбиток пануючої на той час ідеології.
Останні роки Ольги Кобилянської припали на початок Другої світової війни. Померла видатна письменниця в 1942 році.
Новаторські прийоми та співзвучність найбільш прогресивним течіям світової літератури у творчості Ольги Кобилянської плідно поєднувалися з глибоким психологізмом та елементами національної історії і фольклору.
