Іван Франко, письменник, поет, філософ і громадський діяч, народився в селі Нагуєвичі Львівської області, в сім’ї коваля. У шістнадцять років залишився круглим сиротою. По закінченні Дрогобицької гімназії, де він виявив блискучі здібності, Франко вступив на філософський факультет Львівського університету. У цей же час він розпочинає літературну діяльність, співробітничає в журналі «Друг», знайомиться з видатними представниками західноукраїнської інтелігенції.
У 1877 році поліція виявила в його квартирі революційну літературу. Франка обвинуватили в приналежності до таємної соціалістичної організації і заарештували. Дев’ять місяців у в’язниці, підірване здоров’я, виключення з університету... І нерозуміння, яким зустрічали його перші твори видавці та частина читачів. Незалежна творча позиція позначалася і на матеріальному становищі молодого письменника.
Почасти він взагалі не мав ні копійки і голодував. У 1881 році Франкові довелося повернутися до Нагуєвичів, де, окрім літературної діяльності, він зайнявся селянською працею. Тепер усі його надії були пов’язані з Києвом, де жили друзі — М. Лисенко,М. Старицький, родина Косачів. Однак задум видання щоденної газети в Києві так і не здійснився.
У 1895 році Франко вирушив до Відня, щоб завершити роботу над докторською дисертацією, а через рік з успіхом її захистив. Однак йому не вдалося одержати посаду професора Львівського університету, тому що цьому противилися лідери руху «москвофілів», які не визнавали його творчості.
У 1897 році від перевтоми Франко тяжко занедужав. Письменник М. Коцюбинський, котрий відвідав письменника в 1905 році, писав: «У своїй убогій хаті він сидів за столом і плів рибальські сітки...» Плів сітки й писав поему «Моїсей». 1908 рік знову приніс хворобу, яка позбавила Франка можливості пересуватися. Йому вдалося виїхати для лікування до Хорватії. Початок Першої світової війни застав родину Франків у трагічному становищі — дружина в лікарні, сина призвано до армії, а сам письменник був змушений жити у шкільного товариша. Але до останнього дня — 27 травня 1916 року — він не випускав пера з рук...
Така зовнішня канва мученицького життя великого українця. А от його підсумок. Творча спадщина Івана Франка налічує п’ятдесят томів. Він був організатором видань «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». Поетичні твори Франка увійшли до скарбниці світової цивільної лірики, його філософські поеми «Смерть Каїна», «Похорон», «Моїсей» було перекладено багатьма європейськими мовами. У своїй прозі письменник ставив гострі соціальні та моральні проблеми, і його розповіді «бориславського» циклу, повісті «Борислав сміється» і «Захар Беркут» стали визнаною класикою. Перу Франка належать драми «Сон князя Святослава», «Кам’яна душа», «Украдене щастя», десятки праць з історії та теорії літератури, численні переклади.
Праві ті, хто назвав Івана Франка титаном праці й думки!
