Новатор, бунтар, представник найбільш прогресивних течій світового мистецтва, творець неповторної живописної техніки, Іван Марчук входить до списку ста геніїв сучасності, складеного на основі досліджень, проведених у США.
Марчук народився в селі Москалівка Лановецького району на Тернопільщині. У 1951— 1956 роках навчався в художньому училищі у Львові, після служби в армії продовжив навчання на відділенні кераміки Львівського інституту прикладногомистецтва. У 60-х роках працював у Київському комбінаті монументальнодекоративного мистецтва, багато писав, однак живопис його настільки не походив на офіційне мистецтво, що протягом десятиліть Марчуку відмовляли в прийомі до Спілки художників.
Не маючи можливості вільно творити на батьківщині, художник у 1989 році емігрував до Австралії, жив у Сіднеї, а потім у Торонто (Канада) і в Нью-Йорку. Оригінальний мислитель, творець яскравих і талановитих образів, людина з багатющою фантазією і рідкісною здатністю донести до глядача глибоку філософську думку, тонкі почуття, красу та гармонію навколишнього світу, художник незабаром домігся світового визнання. Критики відзначали широту його художніх можливостей, віртуозне володіння матеріалом, глибинний зв’язок творів Марчука з національною культурою. Пейзажі, портрети і натюрморти художника з успіхом виставлялися в музеях і галереях Європи, Америки і Австралії.
Із здобуттям Україною незалежності його творчість одержала заслужену оцінку і на батьківщині. В 1997 році Іванові Марчуку було присуджено Шевченківську премію за цикл робіт «Шевченкіана. Голос моєї душі». В 2001 році Марчук повернувся в Україну, а у вересні 2005 року президент Віктор Ющенко заклав перший камінь у фундамент «Музею художника Івана Марчука» на Андріївському узвозі в Києві.
