Його називали музичною душею України. Володимир Івасюк, людина широко та щедро обдарована, був одним із основоположників української популярної музики, а його пісні відомі кожному українцеві.
Він народився в райцентрі Кицмань на Буковині, в сім’ї письменника і вчительки. У чотири роки вже грав у оркестрі народних інструментів, а в п’ять вступив до музичної школи. У 1965 році Увасюк створює «Буковинку» — один із перших українських вокально-інструментальних ансамблів, пише перші пісні, перемагає на конкурсах самодіяльної творчості. У 1967 році сім’я переїжджає до Чернівців, а за рік Володимир вступає до Чернівецького медичного інституту. І тут він грає в ансамблі, пише пісні, створює камерний оркестр.
У 1970 році з екранів Центрального телебачення пролунали «Червона рута» і «Водограй», які миттєво набули нечуваної популярності й були визнані кращими піснями 1971 року в СРСР. У 1972 році Івасюк перевівся до Львівського медичного інституту і водночас вступив на композиторський факультет консерваторії ім. Лисенка. Це був період його творчого розквіту. За роки навчання він створив 70 пісень, музику до ряду спектаклів, кілька інструментальних творів. Багато пісень було написано на вірші поета Р. Братуня, співробітництво з яким стало постійним, як і співробітництво з молодою співачкою Софією Ротару. В 1974 році з піснею «Водограй» вона перемогла на міжнародному конкурсі «Сопот-74», а в 1977 вийшла платівка з піснями Володимира Івасюка у виконанні Софії Ротару. Пісня «У долі своя весна» принесла співачці перемогу й на конкурсі «Сопот-77».
Мелодії пісень Івасюка виникали зненацька, часом на ходу, тому він завжди мав при собі портфель із чорновими записами незакінчених творів. Прихопив він його і 24 квітня 1979 року, коли несподіваним дзвінком Володимира викликали до консерваторії. Додому він не повернувся ані цього дня, ані наступного. Лише 18 травня стало відомо, що в Брюховецькому лісі знайдено тіло Івасюка — повішеного й зі слідами катувань. Портфель із нотними записами виявився порожнім.
Офіційне слідство оголосило те що сталося самогубством, хоча ніяких підстав для цього у молодого композитора, котрий блискуче починав свій творчий шлях, не було. Обставини цієї трагедії досі не з’ясовані. Власті спробували перешкодити молоді взяти участь у похованні «націоналіста», однак 22 травня 1979 року відбулася багатотисячна маніфестація на спомин музиканта, який зумів як ніхто в наш час розкрити серце українського народу.
У наступні роки могилу Володимира Ивасюка не раз опоганювали — немовби ті, хто ненавидів його талант за життя, не могли змиритися з посмертною славою композитора, яка сягнула далеко за межі України.
