Чи обов’язково ЗМІ мають подавати версію російської сторони щодо вибуху на греблі Каховського водосховища, якщо злочин росіян є очевидним? Чи не шкодить цитування відвертої брехні пошуку істини?
Відповідь здається однозначною. Але...
В одному з своїх попередніх постів я згадував роман Йена Пірса “Перст вказівний”. Цей історичний детектив, що розповідає про події 17 ст. в Англії, побудований як чотири щоденника, написаних різними учасниками певних таємничих подій.
Вже перша частина, написана від імені такого собі Простака, повністю розкриває всю фабулу і задається, дає відповіді на всі запитання.
Але в нотатках другого учасника ті самі події описуються зовсім по-іншому. І це змушує вже автора третіх нотаток замислитися: хто з перших двох правий?
Перша ж спроба з’ясувати особу Простака виявила, що такої людини не існує, що автобіографія, детально виписана ним у спогадах, це суцільний фейк. Копаючи далі, автор третіх нотаток, знаходить все більше брехні в щоденнику Простака, але так і не може зрозуміти, навіщо той так відверто бреше?
Четвертий же оповідач, вивчаючи нотатки перших трьох, побачив, що той самий Простак, детально описуючи (у своїй трактовці) одні події, інші просто опускає, наче їх не було, хоча вони виявилися дуже важливими й Простак сам брав у них участь.
З цього четвертий оповідач зробив правильний висновок, що головною метою нотаток Простака було зовсім не введення в оману потенційного читача.
Він прагнув відвернути увагу майбутніх професійних розслідувачів, які вивчатимуть ці нотатки, від найважливіших епізодів, які б могли викрити його, Простака (а точніше професійного шпигуна) в них роль.
Почавши вивчати те, про що НЕ було написано, четвертий оповідач і вийшов на шлях до істини.
Ось і виходить, що якби не було отої першої, суцільно фейкової писанини, правди ніхто б не дізнався.
...А тепер повернімося до наших баранів.
Російська пропаганда розповсюджує відверту брехню не для того, аби світ в неї повірив.
Мета її - відвернути суспільну увагу від запитань, на які вона не може відповісти. А отже чим потворніша й масштабніша ця брехня, тим краще вона виконує свою роль.
Витрачаючи всі свої зусилля на викритті численних ворожих фейків, і з легкістю їх розвінчуючи, вітчизняна журналістика не має часу на пошуки прихованих за цими фонтанами брехні малопомітних стежок до жаданої істини. Чого й добивається Кремль.
Не читаючи ці фейки, ми не зможемо зрозуміти, що Росія прагне приховати, де є слабина в її аргументації.
Нам воно може й не потрібно, ми все знаємо й так. Але світу шлях до правди треба вказати.
Може тому всі версії і гіпотези ворожої пропаганди й треба засвічувати, не спростовуючи їх одразу, щоб не бути звинуваченим в суб’єктивності.
Натомість звертати увагу читача на сюжети, які кремлівські пропагандисти “не помітили”, на ті деталі, які вони намагаються подати, як такі, що не варті уваги.
Десь там в цих нетрях і має критися істина.
