Я б особисто не квапився з такими висновками, бодай через те, що вони опираються буквально на один месидж Дмитра Пєскова.
Путін не може "дистанціюватися" від радикальних російських націоналістів (радше – шовіністів) через елементарну причину. Вся його риторика та офіційна політика збудовані саме на їхній ідеології.
Ось вам приклад. Буквально через кілька годин після оприлюднення пресрелізу ISW Путін у відеозверненні до учасників зустрічі голів оборонних відомств країн-учасниць ШОС та СНД вдався до звичних мовних фігур. Він зауважив, що Захід свідомо йде на "множення хаосу (курсив мій. – Авт.) та загострення міжнародної обстановки". "США та їхні сателіти у міжнародних відносинах роблять ставку на силовий фактор і вони фактично зруйнували десятиліттями архітектуру стратегічної стабільності, що створюється, агресивно розширюють географію експансії НАТО".
Отже, — хаос. Саме цей маркер ідеологічної доктрини російської війни всіх проти всіх є концептуальною основою риторики Олександра Дуґіна. Ось що він писав буквально днями: "Сучасна війна – це війна хаосу за визначенням. Саме тепер відкривається концепт discordia, "ворожнечі", який ми зустрічаємо в Овідія, і який притаманний певним – дуже давнім – трактуванням хаосу. Хаос заснований саме на ворожнечі – причому не на ворожнечі одних з іншими, а всіх зі всіма. І метою війни хаосу є не світ і не новий порядок, а поглиблення ворожнечі до найостанніших шарів людської особистості".
Те, що Путін звинувачує Захід у "промоції хаосу" – з розряду "на злодії шапка горить". Саме Росія була донедавна "бензоколонкою" для світу, і вона ж продукує хаос в експортних обсягах.
І не вперше та не в останнє. Згадаймо бодай сирійську кризу, і породжене нею "нове переселення народів", коли колони "біженців" з нестабільного, охопленого конфліктом Сходу штурмували кордони ЄС. Або ж зовсім свіжі "походи" вишколених "біженців" у Білорусь з метою прориву до Польщі. Чи російський слід у свіжому "перевороті" "рейхсбюргерів" в Німеччині. Я вже не кажу про постійний вплив російської пропаганди та агентури на мізки середньостатистичного європейця (і американців також), нагнітання страху перед холодомором, голодом та іншими "карами єгипетськими".
Тому говорити про те, що Путін порвав з націоналістами – завчасно і безпідставно. Бо без них, без їхніх доктрин, світоглядних конструкцій просто не було б путінізму як явища, як остову російської державної системи, як обґрунтування агресії та війни.
Зрештою, коли Путін говорить про "успіх" своєї "спеціальної операції" – "звільнення" українського Приазов'я і перетворення Азову на "внутрішнє море Росії", він згадує Петра "Великого", - ідола роснаціоналістів усіх часів. Саме тут націоналізм Путіна корелюється із його божевільною ідеєю-фікс: стати другим Петром, силою та війною "прорубати вікно у Європу", а саму Росію втримати у шорах архаїки дикої азійської імперії.
"Шизовійна" Дуґіна також пояснює безглуздя і російської пропаганди, і риторики самого Путіна. Ми можемо стоп'ятсот разів розводити руками й дивуватися, як він чи його пропагандистська армія називають "чорним" те, що ще вранці подавали за "біле", сміятися з розбіжностей первинних цілей СВО і "нинішніх перемог", - але так є. Війна хаосу, шизовійна – ось пояснення усім цим несосвітенностям.
Путін не ігнорує російських націоналістів, не дистанціюється від них. Він мімікрує у надії виграти час і поступки Заходу. Для подальшої війни й досягнення своїх цілей.
Розуміння цього гарантуватиме крах його задумів. І крах самої Росії – імперії зла, хаосу та антилюдськості.
