Бердянськ. Місто, до якого були побудовані неймовірні нові дороги, якраз перед окупацією. Я мчала тоді десь 130 км/год, а мене обганяли автівки на московських номерах. До нашого моря. Новою дорогою між полів, десь вже скоро мали почати збирати врожай.
Війська росії увійшли до Бердянську вже 27 лютого. Я в ті дні здригалася від вибухів в Харкові. А Бердянськ вже опинився в пастці. Клітка зачинилася. Там залишилися наші люди.
Сьогодні зустрічаю новину про цю жінку, яка так швидко опинилася в біді. Зараз її судять росіяни, в так званому російському суді, за те що відправила 1500 грн на допомогу ЗСУ. І відправляють її на 14 років до колонії. Вона ще й співає, українською - хто хоче послухати цей спів, він в першому коментарі. Мене пробирає до мурах від жаху її долі.
Уявіть, як зараз в людини в 74 роки руйнується залишок життя...
Це так Стуса саджали, поки хтось жив своє найкраще життя, а інше згасало непомітно
