Нездатна швидко перемогти Україну чи змусити Київ капітулювати, Росія відкрила новий фронт , що проявляється у повсякденному житті європейців. Кремль переносить війну з поля бою в європейські міста, прагнучи підірвати єдність Заходу, посилити відчуття небезпеки та розмити політичну стійкість союзників. Це вже гра на межі: достатньо болюче, щоб розхитувати суспільства, але не настільки масштабно, щоб змусити НАТО застосувати силу. Найсильніше ця тіньова кампанія відчувається в Польщі та країнах Центрально-Східної Європи, які фактично стали передовою лінією європейської безпеки.
У Європі формується небезпечна тенденція: диверсії, які ще вчора здавалися поодинокими інцидентами, сьогодні складаються в чітку й цілеспрямовану кампанію. Один із найпоказовіших прикладів – вибух на польсько-українському залізничному коридорі, що вивів із ладу ключову ділянку колії для постачання в Україну. Підозрювані, за даними слідства, утекли до Білорусі. Роком раніше під Варшавою ледь не згорів величезний склад – уряд одразу заявив про російський слід. Паралельно по Європі прокотилася хвиля інцидентів із дронами: тимчасові зупинки роботи аеропортів у Копенгагені, Берліні, Мюнхені, Франкфурті, Брюсселі, Осло, Ризі та Гетеборзі стали майже рутинними. Розслідування тривають, але для європейських спецслужб картина вже очевидна: це не хаос, а систематична операція, спрямована на тиск і психологічне виснаження. Польща стала першою, хто відповів масштабно – операцією «Horizon», у межах якої десять тисяч військових і кіберпідрозділів захищають критичні об’єкти: від залізниці й логістики до енергетики. За масштабом це нагадує європейські заходи після терактів 2000-х, але тепер загроза походить не від радикальних угруповань, а від держави, яка свідомо тестує оборону союзника НАТО, і використовує свій ядерний потенціал для залякування.
До 2022 року російські диверсії в Європі були рідкісними та здебільшого спрямованими на військові об’єкти. Але після масових висилок російських «дипломатів»-розвідників Москва змінила тактику. Класичні агентурні мережі замінила нова модель, що є розпорошена, дешева та майже «фрілансерська». Суть проста: виконавців шукають через Telegram та інші онлайн-платформи. Це можуть бути хто завгодно – мігранти, місцеві радикали, авантюристи чи просто люди, готові виконати дрібне завдання за кількасот євро. Вони часто навіть не знають, на кого працюють, отримують шифровані інструкції, а оплату – у криптовалюті. Одноразові акаунти замінюють кураторів, а ланцюжок зв’язку обривається ще до того, як спецслужби встигають його зібрати. Такий «гіг-формат» дає Кремлю очевидні переваги: мінімальні ризики викриття, низьку собівартість операцій та можливість грати на внутрішніх страхах європейських суспільств. Коли виконавцем виявляється місцевий житель чи громадянин ЄС, це лише підсилює відчуття хаосу та підозри. Головна мета цих диверсій полягає не лише у фізичних збитках. Кремль прагне зруйнувати довіру всередині ЄС, створити відчуття, що «ворог всюди», а державні інституції безсилі. Це саботаж, покликаний ламати психологічну стійкість, а не тільки інфраструктуру.
Росія обирає тактику дрібних, але регулярних ударів із трьох причин:
1. Відсутність серйозної відповіді.
Розслідування, ноти й санкції не створюють стримування. Кремль читає це як сигнал, що можна рухатися далі.
2. Високий психологічний ефект.
Навіть атаки без стратегічного значення викликають страх і привертають величезну увагу медіа.
3. Намір підірвати підтримку України.
Якщо громадяни ЄС почнуть пов’язувати допомогу Києву з “небезпекою всередині країни”, зросте тиск на уряди щодо згортання підтримки. У Польщі це вже грає на руку проросійським силам – на останніх виборах кандидат із відверто проросійською позицією отримав 1,2 млн голосів. З погляду Кремля, ця стратегія працює: Захід залишається єдиним, але його терпіння випробовують дедалі сильніше, а політична ціна підтримки України зростає.
Сьогодні ЄС реагує на російські акти саботажу переважно оборонними заходами- посиленням охорони критичної інфраструктури, кращою координацією спецслужб та обміном розвідданими. Але цього явно недостатньо. Якщо диверсії стали постійним інструментом війни Кремля проти Заходу, то Європі потрібен зовсім інший рівень захисту – не лише оборона, а й активне стримування.
Йдеться про спільну рамку гібридного стримування, яка має включати:
швидке та узгоджене встановлення атрибуції атак;
єдині протоколи реагування;
спільні центри аналізу гібридних загроз;
механізм автоматичних дій усіх держав-членів у разі нападу;
підвищення стійкості суспільств до паніки, дезінформації та маніпуляцій.
У цій архітектурі саме Польща може стати ключовим вузлом. Її досвід протидії російським загрозам, географічне положення та швидко нарощувані військові спроможності роблять її природним лідером у формуванні нової системи європейського стримування.
Кремль веде довгу, дешеву й цілеспрямовану кампанію тиску, де справжньою мішенню стає не лише інфраструктура -залізниці, склади чи аеропорти – а свідомість європейців. Це стратегія малих, але частих ударів, покликаних підсилити відчуття небезпеки та поступово посіяти сумніви в тому, чи варто підтримувати Україну далі. Мета проста: зробити допомогу Києву політично токсичною та надто ризикованою в очах західних суспільств.
Європа не може дозволити собі залишатися лише реактивною. Потрібні випереджальні механізми стримування, за якими будь-яка диверсія – від підпалу до кібератаки – автоматично запускатиме швидку й узгоджену відповідь. Інакше наслідки наступних ударів можуть бути значно гіршими: замість зірваних рейсів чи пошкоджених колій – сотні або тисячі загиблих.
Тому діяти потрібно зараз. Це єдиний спосіб позбавити Кремль його головної зброї – можливості повільно підточувати політичну волю Європи.
