Євреї розповідають,що коли вони підійшли до Червоного моря, Моїсей закликав іти на інший бік, ззаду підступала армія фараона, але море не розступалося. Тоді один, сповнений віри, єврей на імʼя Пінхас, вирішив іти в надії, що вода відступить. Зайшов по коліно і нічого не відбулося. Він не зневірився, та пішов далі: море не розступалося, навіть тоді, коли він зайшов по шию.
Тоді цей чоловік озирнувся назад: там стояли його рідні разом з усім народом, десь вдалині здіймалася пилюка - це насувався фараон зі своїм військом. Потім сміливий єврей подивився вперед. Побачив хвилі моря, що здіймалися все вище, а над ними хмарний стовп, в якому був ангел Божий, що кликав вперед...
Пінхас вирішив іти за Богом. Спочатку хвилі накрили його, він не вмів плавати та почав тонути, солона вода виїдала очі і пекла в носі. Єврей подумав, що це його останні хвилини, але краще вже так померти, ніж бути в рабстві у фараона. Але він не потонув. Вода розсунулася по обидва боки від нього. Лицар віри стояв на дні морському, серед коралів, а коли витер очі, то побачив, як море розступається все більше і всі люди, на чолі з Моїсеєм, ідуть вперед, тікаючи від фараона і його війська.
Досить нити та впадати у відчай. Так, нам страшно, але ми ще не дійшли до того стану, що хвилі переливаються через нашу голову. Так, кретин-карантин творить жахливо тупі речі, але все не безнадійно. Не для того Господь Бог врятував нас у 14-му році, щоби кинути на призволяще зараз. Ми маємо продовжувати іти своїм шляхом, не боячись нічого. І тоді всі небезпеки розступляться.
Картинку до цього посту намалював Нікола Пуссен.
