Так, тепер і в нашій країні безповоротно минули ті часи, коли металургія, видобуток корисних копалин, важке машинобудування, будівництво, транспорт і ще значна частина української промисловості трималися на важкій фізичній праці чоловіків. Усе, відкатали цю вагонетку!
Економіка України через тривалу та найруйнівнішу війну зараз уперлася в демографічну стелю. І це в той час, коли на руїнах нам потрібно будувати нові комбінати й заводи, дороги та порти, електростанції і багато іншого. Одночасно потрібні люди для транспорту, логістики, комунального господарства, силових структур та оборони країни. А брати їх практично немає звідки.
І зауважу, у вищезгаданих галузях тотально переважали чоловіки. Це я дуже добре знаю, оскільки під час масової приватизації керував акціонуванням близько 1000 держпідприємств, включаючи Маріупольські металургійні комбінати «Азовсталь» та «Ім. Ілліча». Уже тоді чимало виробничих операцій потрібно було механізувати й автоматизувати, спрямовуючи на це серйозні капіталовкладення, а не вкладати величезні гроші у футбольні клуби, яхти тощо.
Тепер ми опинилися серед країн, які серйозно відстають за рівнем автоматизації виробництва. Наприклад, на самому початку 90-х років ми з КНР мали практично однакові стартові можливості для розвитку економіки. Зараз Китай, на відміну від футбольної України, взагалі перетворився на найбільший світовий ринок промислових роботів: у 2024 році на нього припало 54% усіх нових установок у світі.
«Ви навіть не уявляєте, у якому кам'яному віці ви тут живете», — говорив мені в Києві китайський мільярдер Янь Дуньшен, засновник і голова правління Тяньцзіньської Бохайської товарної біржі, широко відомий завдяки великим інвестиційним угодам біржі у Східній Європі, зокрема в Україні (у 2016–2017 роках його біржа BOCE придбала 100% акцій державного Українського банку реконструкції та розвитку (УБРР), а у 2020 році BOCE придбала великий пакет акцій (49,9%) одного з найстаріших українських фондових майданчиків — біржі ПФТС).
І ось тепер українсько-американський інвестиційний фонд (URIF) намагається створити у нас інвестиційну платформу для видобутку літію, рідкоземельних елементів, урану, берилію та цирконію (у партнерстві з локальними гравцями, такими як BGV Group, і західними інвесторами). Безумовно, такі починання нам дуже потрібні. Але також хотілося б, щоб вони не принесли гірких розчарувань. Залучаючи іноземних інвесторів, які слабо знають українську специфіку, важливо на самому початку домовитися з ними, як комплексно вирішуватимуться технологічні проблеми.
Адже вже сьогодні нам в Україні потрібні не окремі роботизовані ділянки для красивих презентацій у Кабміні та на конференціях. Нам потрібні автоматичні верстати, безлюдні виробничі лінії, роботизовані склади, автоматизовані гірничодобувні комплекси. Зрештою, нам потрібна промисловість, здатна випускати більше продукції за менших витрат людської (і особливо чоловічої) праці, вивільняючи людей для інших галузей, де їхній дефіцит стає дедалі гострішим.
Тому роботизація української промисловості має стати національною програмою. Не програмою закупівлі кількох тисяч маніпуляторів, а масштабною перебудовою всього національного промислового простору в поствоєнний період відновлення економіки України
