Останні два тижні пройшли вельми бурхливо. Партії відкрили свої списки. Десь – не сталося нічого неочікуваного (список «За життя» з Медведчуком). Десь – сюрпризи були («Слуга народу» і «Голос»). Ба-більше, відкрилося раптом, що якась кількість людей знайомих по ФБ і в реалі, заходилися іти на вибори. Хтось своїм вибором шокував (як волонтери, що пішли в список «Слуги народу»), хтось здивував. Певна кількість знайомих, які донедавна були переконаними порохоботами, раптом поринули до списків інших партій, мовляв – «вони молоді, незіпсовані, а ну як вийде»?
А що я? А я от нікуди не йду. Міняти політсилу, яку підтримую – не збираюся. Я продовжую підтримувати політичну силу Петра Порошенка – партію «Європейська солідарність». Чому? Причин кілька.
По-перше, на моє лихо, я дуже багато знаю про політику. Так вже вийшло, що з дитинства я цікавлюся історією, і власне – історією військовою і політичною. Я не вірю, що успішним політиком може стати дилетант, особа яка більшу частину життя займалася іншими справами. Людина може бути тричі позитивною. Людина може щиро бажати добра для свого народу і своєї країни. Але. Якщо ця людина не знає свій народ з усіх його боків, якщо ця людина не ставиться до свого народу критично, якщо ця людина не вміє представників цього свого народу організовувати і добиватися успіху ними керуючи, якщо, нарешті, ця людина не розуміється на правовому ґрунті, на якому можу здійснюватися таке керування – ця людина не зможе привести свій народ ні до яких реальних досягнень.
Не ефемерних, типу «ми підготували» і «ми створили ґрунт для…», а саме – реальних. Таких, як форма «укропіксель», сухпай у вакуумпакетах, сотня з гаком гуртожитків для військових, та безвіз – того що можна помацати руками і відчути на дотик. Не зможе така людина цього досягнути. Не уміє.
Петро Порошенко уміє. У нього в активі децентралізація, розбудова армії, безвіз, проЗЗоро, залучення в Україну інвесторів рівня Ryanair, введення біометричного паспорту… Це – найкраща рекомендація. Її не треба пояснювати і розтлумачувати – її можна просто потримати в руках і вдягнути на себе як берці «Талан» на мембранці. Так, зараз брехні про Петра Порошенка наворочено до біса. Але минуть роки, брехня облетить як пилюка на вітру. І нащадкам залишаться інклюзивний парк у Дніпрі, ракети «Вільха» і «Нептун», фільми «Рейд» і «Кіборги», армія яка вітається «Слава Україні – Героям слава»… І ще – Томос для помісної української церкви. Це – не перекреслиш. Це можна лише втратити.
По-друге, я вважаю перевагою Петра Порошенка саме те, що йому завжди ставили у провину – уміння домовлятися, на тлі дивовижної здатності гнути свою лінію. Кажете «договірняки»? Пригадайте. За 5 років президентства Порошенка ми постійно мали в раді пропрезидентську коаліцію – і вона не розпалася. Ми не мали тривалих конфліктів між перезидеентом і парламентом, як за Кучми, та президентом і прем’єром, як за Ющенка. Навіть звільнений «за втрату довіри» екс-прем’єр Яценюк лишився союзником Порошенка. Ми не мали бунтів регіональних еліт. Більш-менш, але по всій країні проходила декомунізація і запускалася децентралізація. Все це – ті самі «договірняки». Уміння домовлятися з союзниками, домовлятися з противниками, домовлятися з регіональними елітами. Задля головної мети – не потонути в чварах і мати змогу щось щробити реально. Зміцнити армію, просунути децентралізацію, збільшити інвестиційну привабливість країни, тощо. Звісно не обійшлося без ренегатів – Степанов, Аваков. Але й ті показали зуби вже коли влада утікала з рук Порошенка.
Почекайте трошки. Петра Порошенка багато критикували за кадри – ми вже бачимо якими кадрами оточує себе новий президент. Мине час і ми побачимо весь набір задоволень. Розколи, інтриги, бунти еліт в регіонах. «Всього на всіх не вистачає», - казав Кучма. Бажання ухопити більше – головна проблема будь-якої команди. А для амбітних людей таке бажання – норма, вони через те у владі опинилися. Людям можна заборонити все – крім властивості бути людьми. Це буде проблемою всіх президентів, але хтось з цим впорається, а хтось…
Й по-третє нарешті. Мені дуже сподобалася перша десятка партії «Європейська солідарність». Ірина Геращенко, яка ходила забирати наших полонених під автоматами терористів. В’язень російської буцегарні Атем Чийгоз. Людина-легенда Мустафа Джамільов. Командир батальйону «Госпитальєри» Яна Зінкевич. Генерал Забродський, чия 95-а аеромобільна стала у 14-му легендарною. Усі інші…
З такими людьми і з таким лідером мені спокійно. Там я – серед своїх. Тому я підтримую «Європейську солідарність». Підтримую Петра Порошенка.
