"Які промовисті кадри" - Маруся Звіробій

"Які промовисті кадри" - Маруся Звіробій

Хто собою не ризикував на війні, не розумітиме ні цінностей ветеранів, ні цінності держави, за яку вони в кожен метр землі вгризались.

Ми зайшли на позицію під Бахмутом, де вже було два піхотинця 80 бригади, ту посадку лише кілька днів як ми віджали в росіян, перед нами винесли двох загиблих. Ті що лишились, з білими кам'яними обличчями просто копали бліндаж, під відкритим небом, без прикриття дерев, яких практично не було на посадці. Мав початись штурм і нас почали жорстко крити артою, аби заглушить дії наших штурмовиків, що вже вийшли на наступну посадку. Ми з напарником відкотились на метрів сімдесят, бо мали обладнання, що мало лишитись під штурм цілим. А ті два піхотинця, навіть після втрати побратимів тримали позицію, доки прильотом одному не відірвало руку, іншого важко контузило... Така ціна кожного метра української землі.

Що спільного у військових, які це пережили з міністром ветеранів, який не має з ними жодних спільних цінностей?

Коли держава перестане плювати ветеранам в обличчя, призначаючи своїх друзєй і типів, єдина задача яких, обосновувать, чому на ветеранів нема грошей та дискримінувати їх, аби вони не мали ваги в суспільстві і воно не ставало на їх захист, поки їх обкрадатимуть верхні ешелони провладних негідників.

Ну, загалом, чому неветеран не повинен бути міністром ветеранів, зрозуміло саме з цього інтерв'ю.

Масштаб трагедії для людей, що повертаються з війни, й без Кіма космічний, а це так, просто вгатило під дих відчуття, що не лише ти хочеш здохнути, а ще й цілий міністр ветеранів теж не проти.

Тобто це державне ставлення до твоїх проблем сказало тобі «іди ти на.уй, ветеран, зі своїми проблемами, їх не існує, то маркетинг». До того ж, на його думку, ти ще й потенційний злочинець.

Усі державні структури в Україні очолюють випадкові люди, а оплачують цей бенкет ті, на чиїх порубаних плечах тримаються залишки державності.