Нова Стратегія нацбезпеки США, оприлюднена цього тижня, виглядає як технічний документ. Насправді це політична декларація, яка перевертає баланс сил у Європі, знижує статус України до “проблеми, яку треба завершити”, і повертає Росію в гру як бажаного, хоч і токсичного, партнера. Це — не стратегія безпеки. Це стратегія стабільної поразки, зафіксованої дипломатично, красиво і без прямого визнання власної слабкості.
У тексті документу США уникають слів “російська агресія”, “вторгнення Росії”, “міжнародний злочин”. Уперше за три роки війна названа просто — “українська”. Формулювання, яке знімає відповідальність з Кремля і подає все як двосторонній конфлікт, де Америка — сторонній спостерігач, що хоче “завершення”. Саме цей риторичний рух і є зміною епохи: агресор розчиняється у формальній конструкції, а війна втрачає політичну суб’єктність. Це відкриває простір для нормалізації Росії як частини нового “стабільного” порядку. Стабільного — звісно, за рахунок тих, хто воює.
Вашингтон ставить пріоритет: “завершити війну”. Не виграти. Не створити умови для довгострокової безпеки. Не повернути Україні всі території. Просто — завершити. Завершити — це не про перемогу. Це про паузу. Про фіксацію лінії фронту, в якій Росія зберігає все, що змогла захопити. Про новий Мінськ, цього разу — глобально узаконений. Це не стратегія миру, це стратегія відкладення наступної фази війни на кілька років або навіть місяців. І всі в Вашингтоні чудово це розуміють.
Другий сигнал ще гірший: НАТО “не повинно сприйматися як альянс, що безперервно розширюється”. Це дипломатична калька з російських нот. Це повернення до логіки сфер впливу. І це пряме — хоч і замасковане — повідомлення Україні: перспективи членства підвішені на невизначений термін. Альянс, який стримував агресором сім десятиліть, тепер має обмежити себе сам, щоб не дратувати імперію, що знищує сусідів. Це означає, що двері для України не зачинені — вони просто заховані так, щоб ми їх більше не знаходили.
Але кульмінація — у словах про “стабільні відносини з Росією”. Росія, яка розбомбила Маріуполь, знищила Бучу, запускає ракети по пологових будинках і енергосистемі, веде ядерний шантаж, втручається у вибори по всьому світу, — тепер визначається Штатами як партнер, з яким необхідна “стратегічна стабільність”. Це не просто абсурд. Це моральний і стратегічний провал, замаскований дипломатичними евфемізмами. У перекладі з мови Вашингтона: Америка хоче зменшити ризики глобальної ескалації, передавши Кремлю частину того, що він хоче. А це означає, що стабільність Росії важливіша за безпеку України.
США демонструють класичний синдром імперської втоми, коли глобальний лідер починає різати складні вузли не силою, а бажанням “закрити питання і рухатися далі”. Вихідний меседж: США переорієнтовуються на Китай, а Європі пропонується сама розбиратися з Путіним. Америка більше не хоче утримувати два фронти, і Україна — перша у списку тих, кого можна стратегічно поховати під ритуальними формулами “конструктивної деескалації”.
Для України наслідки очевидні. Швидкий тиск на переговори. М’якші санкції проти Росії. Повільніші поставки озброєнь. Риторика “втоми” в Європі. Все це вже було у 2015–2021 роках — і завершилося великим вторгненням, до якого Захід виявився неготовим. США повторюють ту саму помилку: намагаються створити стабільність з державою, яка існує винятково через хаос і агресію.
Проблема США значно глибша, ніж помилкова стратегія. Вони намагаються втримати глобальне лідерство, втрачаючи моральні та політичні засади цього лідерства. Неможливо очолювати світ, якщо твоя стратегія будується на тому, щоб заспокоїти диктатора, якому ти сам подарував простір для нової війни. І неможливо перемогти Китай, якщо ти даєш Росії шанс знову дестабілізувати Європу.
Тому нова Стратегія США — це не про нас. Це про них. Про їхній страх, втому, небажання продовжувати конфлікт, який не вони почали, але який визначає XXI століття. Цей документ фіксує не кінець війни, а кінець ілюзії, що Америка готова боротися за справедливість незалежно від ціни.
Україні доведеться виходити з простого, хоч і жорсткого висновку: ми залишимося суб’єктом рівною мірою, наскільки зможемо самі себе захистити, озброїти, модернізувати, утримати політичну стійкість і виробити реальну стратегію війни й післявоєнного світу. Новий глобальний порядок не буде побудований у Вашингтоні — він буде нав’язаний тими, хто здатний вижити і перемогти.
США можуть дозволити собі стратегічні ілюзії. Україна — ні.
