Не дивина, що московити знову щось намагаються вкрасти. Присвоїти, видати за своє, а відтак – з піною на губах доводити про автентичність поцупленого, — риса, набута ними упродовж століть. Тому не дивуйтеся, якщо раптом у Санкт-Петербурзі чи "білокам'яній" виникне щось на кшталт "майдану". Принаймні, про це вже говорять навіть у державній думі РФ, натякаючи на невдоволення "патріотів" перебігом війни (даруйте, на московитсько-путінському сленгу – спеціальної воєнної операції) в Україні.
Депутат від "Єдиної Росії" Олег Матвєйчев пояснює це тим, після ослаблення позицій лібералів та комуністів всередині роспарламенту єдиною загрозою чинному режиму є "турбопатріотичний майдан". Мовляв, "істиє рассіянє" втомилися від пропагандистської офіційної брехні, від чуток про поразки, а так звані "воєнкори" лише підігрівають протестні настрої. На думку Матвєйчева, — її виклала The Moscow Times, - тригером для бунту (філігранно названого "майданом") може стати будь-що: новий Ізюм чи Балаклія.
Матвєйчев свідомо нагнітає пристрасті, позаяк цілком зрозуміло, що
Путін дозволяє так звану "творчість" воєнкорів (Пєгова, Коца, Сладкова, Владлена Татарського, а особливо віпів – того ж таки Пригожина, Кадирова, Гіркіна), вважаючи їх
інструментом випускання пари з киплячого казана пристрастей у його мілітарному оточенні. Щобільше, вислуховуючи звинувачення у бездарності та "злодюжництві" Шойгу,
кремлівський "стратег", по-перше, готує цапа-відбувайла на випадок, коли у російському суспільстві назріє справжній бунт, а, по-друге, гарантує собі несамотність на лаві підсудних
майбутнього трибуналу. Якщо зважити, що Сергій Кожугетович є одновірцем "духовного батька" Путіна олігарха Юрія Ковальчука, то, у принципі, критичні стріли проти бездарного
міністра опосередковано цілять і в бізнес-середовище, яке попри санкції, ще залишається лояльним до найголовнішої вежі Кремля.
Вислуховуючи звинувачення у бездарності та "злодюжництві" Шойгу, кремлівський "стратег", по-перше, готує цапа-відбувайла на випадок, коли у російському суспільстві назріє справжній бунт, а, по-друге, гарантує собі несамотність на лаві підсудних майбутнього трибуналу.
Однак оглядачі зауважують, що розмови про гіпотетичний російський "майдан" радше – прелюдія посилення репресій і прибирання інакодумців. Теза про "внутрішнього ворога", така органічна для пізньопутінського режиму, потребує нових аргументів і відповідно нових об'єктів для нагінок. Політичне та медіаполе опозиції зачищене у кращих традиціях путінських зондеркоманд у Чечні, "іноагенти" тихенько втікають з Росії, або вже давно "на гроші Заходу" розповідають "правду" про те, що відбувається на батьківщині. Тепер, очевидно, прийшов час для спецоперації проти незгодних військовиків. Як це зробив свого часу ще один натхненник ВВП – Йосиф Джугашвілі.
Але чому все-таки "майдан"? У першу чергу, тому що у свідомості пересічного мешканця російської глибинки
намертво зафіксовано штамп про "страхіття" на головній київській площі. Цей стереотип не виб'єш з мізків десятиліттями, настільки ретельно попрацювали над ним
пропагандистські "мастєра культури".
У свідомості пересічного мешканця російської глибинки намертво зафіксовано штамп про "страхіття" на головній київській площі. Цей стереотип не виб'єш з мізків десятиліттями, настільки ретельно попрацювали над ним пропагандистські "мастєра культури"
Відтак "майдан" наміцно прив'язаний до ще одного російського кошмару – втручання Заходу: "наколотих апельсинок", "печеньок від Нуланд" etc.
Російські думці, зокрема той же Матвєйчев, чудово розуміють, що краще "перебдєть", а тому послуговуються задавненими стереотипами задля маніпуляцій громадською думкою.
Але ось що цікаво. Байка про "майдан" збіглася у часі із заявою самого Путіна про те, що новим завданням "спецоперації" є… збереження самої Росії. Тобто диктатор на рівні тваринного інстинкту відчуває, що його політика стала імпульсом для дуже небезпечного, з точки зору кремля, процесу. Він полягає у рішучій налаштованості Заходу "остаточно розв'язати російське питання". Як цинічно б це не звучало, але Путін сам про це каже, маючи для цього усі підстави. Бункерний дід також свідомий, що останнім шансом змінити ситуацію на свою користь міг би стати новий наступ в Україні. Але цей шанс, мабуть, буде змарнований зусиллями ЗСУ, оснащених американською зброєю, і, як не дивно, неготовністю самої росармії до результативного удару.
Олександр Мотиль, знавець Росії та Совєтського союзу, днями спрогнозував для Путіна долю Чаушеску. Він каже, що диктаторові варто зробити один
невправний рух, — як колись португальський Салазар чи румунський тиран, — і народ зрозуміє усю нікчемність свого "вождя". І тоді – "майдан".
Але, як на мене, "майдану" у Росії не вийде. "Народєц" надто вже мілкий, схильний до того, хто хтось вирішує його долю. Так і станеться: табакерка, наган, допишіть свої варіанти. Відтак пауза, повідомлення про "раптову смерть", жалоба, похорон ("майдан") і… XX з'їзд. Відречення, розвінчання культу, перевзування еліт, розгубленість плебсу.
І знову "поні по колу". Макаревич не помиляється.
