Був початок жовтня 2005 року - середина "ситих 2000-х" у Росії та другий строк президента Володимира Путіна.
В цей безхмарний день у некрополі одного з найстаріших московських храмів - Донського монастиря - було людно. Почесна варта несла до свіжих могил чотири труни, вкриті російськими прапорами.
За процесією спостерігав тодішній патріарх Московський Алексій ІІ у супроводі свого майбутнього наступника Кирила (Гундяєва), режисер Нікіта Міхалков, заступник голови Держдуми Володимир Жириновський, мер Москви Юрій Лужков, а також представник Путіна Георгій Полтавченко.
Так проходило перепоховання родин колишнього білогвардійського генерала Антона Денікіна та менш відомого тоді російському загалу, але знакового для російської влади філософа Івана Ільїна.
Про "повернення" Денікіна та Ільїна з закордонних цвинтарів у Москву подбала адміністрація Володимира Путіна, а згодом російський президент з власної ініціативи організував на місці перепоховання "Меморіал білим воїнам".
Саме Івана Ільїна, антизахідного монархіста та прихильника ідей, які історик Тимоті Снайдер називає російським "християнським фашизмом", вважають якщо не "улюбленим філософом Путіна", то принаймні мислителем, чиї ідеї першої половини ХХ століття дивовижно резонують і навіть втілюються у путінській Росії століття ХХІ.
Філософа, який відкрито симпатизував італійським фашистам і німецьким націонал-соціалістам, звертався до білогвардійців "мої білі брати, фашисти", а українців вважав виключно "гілкою слов'яноросійського народу", Володимир Путін і його оточення регулярно цитують вже півтора десятка років (звісно, без згадок про фашизм).
Востаннє російський президент використав слова Івана Ільїна у вересні 2022 року під час так званої "Георгіївської промови" про "приймання" чотирьох українських областей до складу РФ - після місяців найкривавішої війни у Європі за пів століття.
Утім, у жовтні 2005 року навряд чи хтось міг вбачати обриси майбутньої війни на Сході Європи.
Труну Івана Ільїна опустили в землю, пролунали постріли почесного салюту.
До "Мюнхенської промови" Путіна залишалося півтора роки, до війни у Грузії - два, до анексії Криму - дев'ять, а повномасштабне вторгнення Росії в Україну розпочнеться через 17.
Пасажир "Філософського пароплава" і симпатик фашистів
Іван Ільїн народився у Москві у 1883 році у дворянській родині.
Його батьком був чиновник і юрист Олександр Ільїн, похресник російського імператора Олександра ІІ.
Матір'ю - російська німкеня Кароліна Луїза Швейкерт фон Штадіон, яка після одруження прийняла православ'я та стала "Катериною". Завдяки їй Іван Ільїн знав німецьку мову, що дозволяло йому читати німецьких філософів у оригіналі.
Ільїн отримав дуже гарну, як на той час для Російської Імперії, гуманітарну освіту, навчався у московських гімназіях, а пізніше - на юридичному факультеті Московського університету, де серед його інтересів були "ідеальна держава" Платона, "річ у собі" Канта, поняття монархії та республіки.
Далі було викладання у Московському університеті та два роки навчання в університетах Німеччини і Франції.
Вже після початку революції в Росії Іван Ільїн у 1918 році захистив дисертацію по темі "Філософія Гегеля як вчення про конкретність Бога та людини", за що отримав одночасно два звання "магістра" та "доктора наук", що було найвищим вченим ступенем у Російській Імперії.
Ще кілька років він продовжував наукову та громадську роботу, але стосунки з радянською владою не склалися і "ВЧК" шість разів заарештовувала його. Все йшло до розстрілу.
Вважають, що від страти його врятував особисто Ленін, який читав праці Ільїна про Гегеля і був вражений ними.
Восени 1922 року Іван Ільїн на судні Oberburgermeister Haken відплив з Росії.
Це був один з так званих "філософських пароплавів", якими радянська влада висилала з країни "чужих" для неї інтелігентів, щоб не ув'язнювати чи розстрілювати. Разом з Ільїним тоді на судні подорожували інші російські філософи, зокрема Микола Бєрдяєв та Борис Вишеславцев.
І хоча навряд чи Ільїн радів, що опинився на "філософському пароплаві", насправді йому пощастило залишити СРСР. Його брата Ігоря Ільїна розстріляли за "контрреволюційну агітацію" в 1937 році.
Іван Ільїн опинився в Берліні, де завдяки академічному бекграунду йому допомогли влаштуватися на наукову роботу. В 1923 році він увійшов до "Російського наукового інституту", де читав лекції на філософську та релігійну тематику для російських емігрантів, розмірковував про причини революції в Росії і критикував більшовиків.
Про той період берлінського життя Ільїна збереглися дані у архівах "ЧК", які не так давно відкрив архів СБУ. Зокрема є згадки про контакти філософа з Вернером фон Альвенслебеном, що колись був військовим представником німців при українському гетьмані Скоропадському, а пізніше очолював "Лігу проти більшовизму" в Німеччині.
У записці вказувалося: "Альвенслебен пов'язаний з професором Ільїним, з яким зустрічається як безпосередньо, так і в різних емігрантських домах, головним чином у Скоропадського… Про Ільїна Алвенслебен дуже високої думки, між іншим, він зустрічався з ним нещодавно в будинку матері посла фон Дірксена (Німецького дипломата в Радянському Союзі. - Ред.), з якою Ільїн також підтримує відносини".
Іван Ільїн розвивав власну ідейну концепцію боротьби з більшовиками, яка логічно привела його до прямої підтримки фашизму.
У статті "Про російський фашизм" 1928 року він аргументував, що "білий лицарський рух" (білогвардійці) під час громадянської війни в Росії насправді був першим прикладом фашизму, який згодом розвинувся в Італії, Німеччині та Угорщині як протидія комунізму.
Російський білогвардійський рух, утім, був "ширшим від фашизму" завдяки православ'ю.
"Він глибше фашизму тому, що саме у фашизмі зовсім не виявляється або недостатньо діє глибокий, релігійний мотив руху", - писав Іван Ільїн.
"Дух російських фашистів - патріотичний, вольовий і активний; не для осуду цього духу я взявся за перо. Але для того, щоб сказати моїм білим братам, фашистам: стережіться безпідставної, зарубіжної "політики"! Вона ховає у собі небезпеку розкладання і втрати білого духу", - попереджав він російських білоемігрантів у кінці статті.
Так само Іван Ільїн після 1933 року підтримав прихід до влади Адольфа Гітлера, на якого покладав надії в боротьбі проти комуністів у відверто компліментарній статті "Націонал-соціалізм".
"Дух націонал-соціалізму не зводиться до "расизму". Він не зводиться і до заперечення. Він висуває позитивні та творчі завдання", - переконував філософ.
Цитування таких ідей у Росії зараз цілком може мати наслідком порушення справи за статтею про "реабілітацію нацизму".
"Можливо, у мріях Ільїна Гітлер мав запросити його… в Рейхсканцелярію, проголосити спільний курс на викорінення більшовизму і вручити для проведення цієї лінії кермо влади всією російською еміграцією в Німеччині. Цього не сталося вже тому, що Гітлер взагалі не вважав російську еміграцію хоч якимось значним гравцем в європейському масштабі", - вважає російський історик Ігор Петров.
Зрештою, заручитися підтримкою нацистів Іван Ільїн так і не зміг, хоча й цитував у епіграфі до статті "Голод у радянській Росії" ("Der Hungersnot in Sowjetrussland") вислів Адольфа Гітлера про "марксизм на практиці".
У "Ніч довгих ножів" влітку 1934 року давній товариш Ільїна Вернер фон Альвенслебен був одним з тих, на кого полювали "гітлерівці", хоча йому пощастило вижити (пізніше потрапив у в'язницю).
Тож знайомство з Альвенслебеном грало вже проти Ільїна.
Зрештою, і сам Іван Ільїн почав розуміти, що навряд чи Гітлер є його попутником на шляху відродження царської Російської Імперії. Особливі емоції в нього викликало "українське питання".
"Подумайте тільки, що милі тубільці (німці. - Ред.), яким я 12 років допомагав, навчаючи, рятуючи, запобігаючи - що вони наді мною зробили. І за що? За те, що я, як російський патріот, жодним мерзенним планам щодо відокремлення України від Росії не співчуваю і в них не беру участі", - так рефлексував Ільїн в одному з листів.
У 1938 році, після багатьох доносів та проблем з нацистською владою, він виїхав до Швейцарії, де жив за фінансової підтримки композитора Сергія Рахманінова.
Мешкав філософ у передмісті Цюріха під назвою Цоллікон.
Там він зосередився на статтях з роздумами про месіанську долю російського народу, затиснутого між "вічним натиском зневажливо-заздрісної Європи та вторгненням хижо-погромної Азії".
Розвивав ідею "демократичної диктатури" - "на чолі стає одноосібний диктатор, який робить ставку на духовну силу і якість народу, який він рятує".
При цьому Ільїн виступав проти абсолютизму, якому протиставляв "самодержавство", де монарх відповідальний перед совістю, патріотизмом та Богом.
Що ж до підтримки фашизму, то після 1945 року його риторика тут відчутно змінилася, що було логічним (і безпечним) у Європі після Другої світової війни. Він засуджував італійців та німців за "безрелігійність", "крайнощі націоналізму та войовничий шовінізм", які привели фашизм до "непосильної війни і занапастили його".
Цей підхід нагадує не так засудження, як роздуми про "неправильно побудований фашизм".
"На думку Ільїна, Росія мала би не врятувати світ від фашизму, а врятувати світ, послуговуючись фашизмом", - відзначає американський історик Тімоті Снайдер у книзі "Шлях до несвободи" (видана 2018 року).
Помер Іван Ільїн у грудні 1954 року і був похований у Цолліконі.
Так непомітно закінчилося життя російського філософа, що безуспішно намагався вплинути на далеку російську реальність. Але за пів століття його прах повернеться до Росії. А разом з ним повернуться і його ідеї.
Повернення в Росію
Церемоніальне перепоховання Івана Ільїна в Росії у 2005 році за відкритої підтримки президента Путіна мало на меті цілком очевидну ціль - показати, що у російської влади є свої філософи, чиї ідеї їй так чи інакше близькі.
Символізм тут може бути, якщо порівняти з нещодавніми дивно таємничими похоронами Євгенія Пригожина та Дмитра "Вагнера" Уткіна - в обох випадках Володимир Путін демонстрував своє ставлення до тих, кого ховали.
Фізичне повернення праху Івана Ільїна супроводжувалося його стрімким ідейним ренесансом в Росії.
Про нього зняв документальну стрічку Нікіта Михалков, а у фільмі "Президент", присвяченому 15-річчю перебування Путіна при владі, кілька хвилин присвячено перепохованню Ільїна.
Філософа почали цитувати російські діячі, від Сергія Лаврова до патріарха Кирила, а в 2014 року його книгу "Наші задачі" навіть рекомендував для прочитання губернаторам перший заступний президентської адміністрації В'ячеслав Володін.
"Ільїн увійшов у моду в нульові, такий символ путінського правління, зміцнення державництва", - так описував тоді ідею зі "списком літератури" від Володіна російський історик філософії Андрій Тесля в коментарі журналу "Коммерсанть Власть".
Сам Володимир Путін щонайменше шість разів цитував філософа під час різноманітних виступів: у 2005, 2006, 2012, 2013, 2014 та 2022 роках.
Очевидно, що це не були вислови про "демократичну диктатуру", монархію чи фашизм, а абстрактні вислови про "любов до Росії".
Наприклад, у 2014 році, через кілька місяців після окупації Криму, Путін у посланні до Федеральних зборів взяв цитату про те, що "хто любить Росію, той має бажати їй свободи; насамперед свободи для самої Росії, її міжнародної незалежності та самостійності".
А "Георгіївська промова" Путіна про фактичну анексію чотирьох українських областей у 2022 році також закінчувалася пафосними, але загальними словами Ільїна:
"Якщо я вважаю моєю батьківщиною Росію, то це означає, що я російською кохаю, споглядаю і думаю, російською співаю і говорю; що я вірю в духовні сили російського народу та приймаю його історичну долю своїм інстинктом та своєю волею. Його дух - мій дух; його доля - моя доля; його страждання - моє горе; його розквіт - моя радість".
Утім, такі абстрактні сентенції можуть бути лише верхівкою айсбергу справжньої ідеології та навіть світогляду Володимира Путіна та його оточення.
А десь там, у темних водах сприйняття реальності очільником Кремля, між сучасним російським консерватизмом, "євразійством" за зразком концепцій Дугіна та озвучених у "Мюнхенській промові" претензій до "однополярного світу", ймовірно, ховаються і глибинні ідеї Івана Ільїна про те, якою має бути Росія та її "рятівник-правитель".
"Вважається, що "канонізації" Ільїна значною мірою посприяв "головний ідеолог Кремля" Владислав Сурков, батько ідеології "суверенної демократії", навіяної значною мірою творчістю Ільїна", - пише заступник директора соціологічної служби українського Центру Разумкова Михайло Міщенко.
Критика Ільїним ліберальної демократії та пошуки "особливої" російської форми влади стали дуже співзвучними з ідеями Кремля 2000-х щодо внутрішньої політики.
А загальне "ільїнське" протиставлення Росії Заходу в духовно-політичному плані якнайкраще підійшло Володимиру Путіну у політиці зовнішній.
"У 2010-х він поклався на авторитет Ільїна, щоб пояснити, чому Росії слід підірвати Європейський Союз і вторгнутися в Україну. Коли Путіна попросили назвати авторитетного історика, він згадав Ільїна: свого авторитета з питань минулого", - відзначає Тімоті Снайдер.
"Коли 1945 р. Радянський Союз переміг у війні й розширив свою імперію на захід, Ільїн почав писати для майбутніх поколінь росіян. Він описував свою роботу як запалювання невеликого вогника у великій темряві. Із цього невеликого вогника у 2010-ті російські лідери розпочали пожежу", - додає американський історик.
Полум'я спалахнуло в 2014 році в Криму і на Донбасі, а 22 лютого 2022 року воно перекинулося на всю Україну.
Ільїн про українців: малороси як загроза Великоросії
Погляди Івана Ільїна на Україну у дечому нагадують ідеї Володимира Путіна та його оточення, які вони озвучували починаючи з 2014 року і якими виправдовували агресію проти української незалежної держави.
В обох випадках відокремлена від Росії Україна - неодмінно штучний конструкт, створений іноземними ворогами Росії. Самі ж українці не можуть бажати незалежності, тому що українців не існує - вони є частиною росіян.
Ільїн сконцентрував свої ідеї щодо України в невеликій статті "Основи боротьби за національну Росію".
"Вона була написана ним у 1938 році, але нескладно помітити, наскільки пророчо та актуально звучить сьогодні", - захоплено писав про цю статтю російський юрист та історик Олександр Звягінцев (до речі, уродженець Житомира) через три місяці після початку великого вторгнення Росії.
У "пророчій" статті Ільїн називав Україну "найбільш загрозливою частиною Росії у сенсі відділення та завоювання".
"Український сепаратизм є штучне явище, позбавлене реальних підстав. Він виник із честолюбства ватажків та міжнародної завойовницької інтриги", - доводив російський філософ неспроможність такого явища як "Україна".
І далі переходив вже до українців: "Малороси суть гілка єдиного, слов'яноросійського народу. Ця гілка не має причин ворогувати з іншими гілками того ж таки народу і відокремлюватися в окрему державу. Відділившись, ця держава віддає сама себе на завоювання та пограбування іноземцям".
Ільїн стверджував, що "Малоросія та Великоросія" поєднані "вірою, племенем, історичною долею, географічним положенням, господарством, культурою та політикою".
Майже ідентичні думки про "один народ" можна зустріти у численних "історичних" висловлюваннях Путіна та статті "Про історичну єдність росіян та українців", що вийшла за кілька місяців до повномасштабного вторгнення.
У своєму ж тексті Іван Ільїн погрожував усім, хто захоче відділити Україну від Росії: "Іноземці, які готують розчленування, повинні пам'ятати, що вони оголошують цим всій Росії вікову боротьбу... Росія перетвориться на джерело громадянських та міжнародних воєн на віки. Держава, що розчленовує, стане найбільш ненависним ворогом національної Росії".
"Національна Росія не шукає нічиєї смерті, але вона зможе відповісти своєчасно на будь-яку спробу розчленування і боротиметься до кінця", - додавав філософ.
За кілька десятиліть інший близький до умів Кремля мислитель Олександр Дугін так само описав незалежну Україну як "жахливий удар по геополітичній безпеці Росії, рівнозначний вторгненню на її територію".
А 24 лютого 2022 року Путін виправдовував вторгнення в Україну тим, що він "вимушений" так зробити через те, що "на наших же історичних територіях, створюється ворожа нам Антиросія".
Трохи згодом російська пропаганда прямо цитуватиме Івана Ільїна при обґрунтуванні "спеціальної воєнної операції" в Україні.
У березні 2022 року на каналі "Россия-1" вийшов традиційний ефір Дмитра Кисельова, в якому він натхненно цитував книгу Ільїна "Про спротив злу силою", де філософ аргументував можливість застосування "сили і меча" для захисту слабких, які "страждають від зла".
"Сьогодні це населення Донбасу та всієї України, яке затероризоване і замучане нацистами. Так що терпіти далі вже і не можна", - проводив паралелі Кисельов.
Так ідеї Івана Ільїна, озвучені у 1925 році, через майже століття стали одним із виправдань війни проти українців.
Сам Іван Ільїн згадував українців у кількох своїх працях. Майже завжди - в негативному сенсі.
Наприклад, у книзі "Наші задачі" (тій самій, яку роздавав Володін губернаторам) Ільїн скаржився, що українці допомагають "Європі" ширити неправду про Росію: "Достатньо будь-якому ненависнику Росії, наприклад, з "грушевських українців", згадати про горезвісний підроблений "заповіт Петра Великого", про "московитський імперіалізм", нібито тотожний з комуністичним світозавоюванням, і про "терор царизму", - і європейські газети сприймають цю брехливу балаканину всерйоз".
У статті з моторошною назвою "Про розчленовувачів Росії" філософ згадував про "українську пропаганду, яка десятиліттями культивувалася та оплачувалася у парниках німецького мілітаризму".
Нарешті, у схожій за духом статті "Що обіцяє світові розчленування Росії" Іван Ільїн взагалі вживає назву українців у лапках (на відміну від інших народів): "Друга світова війна зрушила з місця всю західну половину Європейської Росії, відводячи одних ("українців", німецьких колоністів, євреїв) на схід до Уралу та за Урал."
І далі він на прикладі "Самостийной Украины" описує загрози для Росії. Уривок містить на диво багато актуальних для нинішньої російсько-української війни назв:
"Цій "державі" (Самостійній Україні. - Ред.) доведеться передусім створити нову оборонну лінію від Овруча до Курська і далі через Харків на Бахмут та Маріуполь. Відповідно повинні будуть "наїжачитися" фронтом проти України Великоросія та Донське Військо (Гіпотетична держава. - Ред.). Обидві сусідні держави знатимуть, що Україна спирається на Німеччину та є її сателітом; і що у разі нової війни між Німеччиною та Росією німецький наступ з самого початку піде від Курська на Москву, від Харкова на Волгу, і від Бахмута і Маріуполя на Кавказ".
Тобто майже "агресивний блок НАТО на кордонах Росії".
Тімоті Снайдер у "Шляху до несвободи" так підсумовував ставлення Івана Ільїна до Українців: "Ільїн писав слово "українці" в лапках, адже заперечував їхнє окреме існування за межами російського організму. Говорити про Україну - означало бути лютим ворогом Росії. Ільїн вважав доконаним фактом те, що пострадянська Україна буде частиною Росії".
Світогляд Путіна
Важко сказати, наскільки уявлення про Івана Ільїна як "улюбленого філософа Путіна" відповідає дійсності та реальному впливу мислителя на ідеологію та дії російської влади.
Професор Інституту європейських, російських та євразійських досліджень у Школі міжнародних відносин ім. Елліотта (Університет Джорджа Вашингтона) Марлен Ларюель, наприклад, звертає увагу, що Володимир Путін значно частіше цитував Миколу Карамзіна чи Петра Столипіна.
"Було б помилкою ігнорувати плюралізм ідеологічних посилань Путіна та приписувати йому схиляння перед "фашистським мислителем" - це не допоможе нам розібратися ні в кремлівському мисленні, ні в "путінському світогляді", - вважає вчена.
Власне, і сама наявність цілісної ідеології у режиму Путіна є під питанням.
"Лакуни в ідеології РФ як щодо себе самої (умовного "шляху Росії"), так і щодо того, що вона вчиняє з іншими державами, виникли через відсутність професіоналів на посадах, які відповідали б за ідеологічне наповнення цих дій", - розповідає BBC News Україна Марія Кучеренко, аналітик, яка протягом тривалого часу вивчає Росію та ідеологічні течії там.
"Все це відбувається через віру Путіна у те, що він насправді спроможний продиктувати ідеологію для РФ самостійно - на підставі того, що колись ним був досить поверхнево прочитаний той самий Ільїн", - додає вона.
Причому у свідомості Володимира Путіна відверто антирадянські ідеї Івана Ільїна якимось чином органічно поєднуються з твердженням про "розпад СРСР як найбільшу геополітичну катастрофу ХХ ст."
Утім, ці спроби змішати ідеї мають цілком конкретну мету для очільника Кремля.
"Йдеться про намагання пояснити собі і світу свої ж протиправні дії, але складнішими конструкціями. З посиланням на певну "філософію" та "ідеологію", - пояснює Марія Кучеренко.
Як би там не було, але факт залишається фактом - Володимир Путін та його оточення на знакових подіях показово звертаються до ідей Івана Ільїна, а книги філософа російське телебачення цитує у прайм-тайм.
Тож світогляд Ільїна через пів століття після його смерті впливає на російську реальність ХХІ ст., а через неї - і на українську.
І так ідеї Івана Ільїна, який читав в оригіналі про "категоричний імператив" Канта та "мораль і моральність" Гегеля, який розмірковував про добро і зло та намагався осмислити Бога, через 50 років після його смерті стали одним із інструментів обґрунтування та реалізації війни і воєнних злочинів Путіна й росіян в Бучі, Бахмуті та Маріуполі.
Тімоті Снайдер у своїй книзі резюмує: "Філософія Ільїна починалася 1916 року з роздумів про Бога, секс та правду, і через століття закінчилася православ'ям Кремля і виправданням війни проти України, ЄС та США".
