Навіть якби я вважав (хоча це й не так), що:
- кількість пам‘ятників чи вулиць на честь Пушкіна збільшує число читачів поезії;
- наша обізнаність у творчості Пушкіна співмірна зі знанням творчості інших геніальних зарубіжних поетів;
- ми маємо віддавати перевагу творчості російських письменників і поетів перед іншими зарубіжними;
- ми не маємо виправляти культурний русофільський перекіс у нашій освіті, культурі й суспільному житті,
я б все одно виступав за перейменування вулиць та знесення пам‘ятників російським діячам культури в Україні. З однієї простої причини. Всі розмови московитських вождів та пропагандонів про «денацифікацію» як причину війни є нікчемною примітивною ширмою. Насправді, як завжди, їхні танки та Іскандери несуть нам рускій мір. Такою є мета цих вбивств і зґвалтувань.
І найприроднішою, найлогічнішою, найбезпомильнішою реакцією на війну має бути скорочення цього самого міра - як географічно, так і змістовно. Тому - нахуй Пушкін зі всіма спадкоємцями.
П.С. Рогульського довбоєбизму, типу спроби перейменування в Івано-Франківську вулиці імені Сахарова, сказане не стосується
