На сьогодні одна з самих великих проблема для нашого суспільства в тім, що більшість з нас не готові до реальності сьогодення. Просто морально не готові. І річ не в тім, що люди якісь не такі або мають інші політичні уподобання. Вони просто не готові.
Навіть коли кажуть по 10 раз на день що готові. Навіть коли іншим кажуть, що треба бути готовими. Навіть коли самі щиро вважають що готові. Це стосується не тільки цивільних. Це і у військових. Бо реальність перших днів війни, коли артою та точками палили сотні одиниць техніки, та розстрілювали з цивільних автівок колони під Харковом, це зовсім інша реальність ніж та що зараз на фронті.
Дуже багато випадків коли суспільство переоцінює себе та недооцінює ворога.
Дуже багато зради від новоспечених зрадойобів, які зробили собі "ім'я" на ниві державницької боротьби зі зрадою за минулі роки.
Чим ближче до розривів снарядів тим менше зрадойбства. Тим менше часу та сил на те щоб нескінченно повторювати одне те саме. Чим ближче до смерті тим далі від світу ілюзій. Чим ближче до горя тим більше розуміння в тому що зараз головне, а що другорядне. Зараз чи не найважливіше зібратися до кучі та триматися за стійкість, як за головну рису перш всього для себе.
Бо зараз все вирішує стійкість. Кожного дня. Кожної години. Встоїмо - переможемо. Не встоїмо - помремо. Чомусь багато кому почало здаватися, що все вже минулося. Але це ілюзія. Яка народжує неготовність до реальності.
