"Зараз я вам напишу про економічний фронт" - Олена Добровольська

"Зараз я вам напишу про економічний фронт" - Олена Добровольська

Той що без лапок, форумів лякливих мндвшк, де ці мндвшки вдають вєлікіх бізнесменів, де «ми єто што-то одно, а ви - єто што-то другоє».

У мене є подруга, дуже близька. Іноді вона знає про мене більше, ніж я сама встигаю зрозуміти. Вона продає взуття. Як мінімум сотні жінок в Україні носять мешти з її магазину і повертаються до неї знову і знову. Так, такі ось реалії - навіть під час війни українки не можуть без гарного взуття, жартують про те, що білизна має бути завжди найкраща на випадок, коли раптом це останній день життя і щоб їй не було за себе соромно, в разі якщо…

Так ось, моя подруга, майже ніколи не роблячи зборів, має волонтерські нагороди, не з лютого 22, а значно раніше. Зараз фактично її бізнес поставлений на рейки війни і забезпечення необхідного для життя та робочих місць людей, які у неї працюють. Немає потреби, повз якої вона б пройшла. Дрони? Авто для підрозділу? Ноші для поранених? Форма? Берці? Розходники для шпиталю? Навіть допомога клієнткам, які тікали з розбомблених будинків і окупації. Це все вона. І я зараз впевнена, що кожен одесит, і багато хто з інших міст, хто займається допомогою військовим, впізнає про кого тут написано.

У мене є друг. Він не є етнічним українцем, але я збилась з рахунку скільки всього було ним оплачено, перевезено, передано. Зброї, автівок, дронів. Та який там рахунок, це лише те про що знаю я. Але скільки всього, чого я не знаю. І це при тому, що зараз в цих обставинах, його бізнес несе величезні збитки через ЙР.

Інший мій друг також не є етнічним українцем. Але немає дня, щоб хтось не звернувся до нього по допомогу. Він вкладається всіма можливими і навіть подекуди неможливими ресурсами в ЗСУ. І робив це стільки, скільки ми знайомі і навіть до нашого знайомства.

Обидва згаданих чоловіка, не є українцями, не народжені в Україні, але ми спілкуємось українською. І повірте, їхня рідна мова, з точки зору лінгвістики, не має нічого спільного з нашою мовою. Але якось їм не приходило в голову пздти херню про «мовний талібан»

(про «мовний талібан» чи «мовний хамас» ми ще поговоримо, просто я не можу так часто ригати від колективного арєстовічя).

Ще один мій друг впрягся і тягне потреби цієї війни, використовуючи всі свої можливості. Це при тому, що час від часу доводиться відбивати рейдерські атаки. Коли я звернулась до нього допомогти добити збір на авто для одеського підрозділу ППО, у якого здохла «Таврія» на якій вони гарували збивати шахеди, без другого слова він зробив все що міг. (ви б бачили ту таврію, це якесь позорище. Це перше, про що я думаю, коли бачу в фб пости, що наші ППО - боги).

Ось це і є економічний фронт, без «лапок» і лАпок, мовного «талібану» та іншої хйні. І все це робиться з повним розумінням причин та наслідків, з врахуванням збитків, які неминуче впали на їх бізнес завдяки ЙР і колективним гетьманцевим, які і далі хочуть «щіпать гусєй».

І якщо я перераховуватиму всіх таких людей яких я знаю, допис буде надто довгим.

Цей текст навіяний останніми подіями і дописами про козлів, які жмуться навіть знижку зробити для військових, бо вони на колчаківських фронтах поранені в те місце, де у нормальних людей совість.