На тлі майже святкової атмосфери офіційного візиту українського президента до Варшави питання про кризу, яка виникла у зв’язку з поставками українського зерна до Польщі та протестами польських фермерів, могло здаватися другорядним. Хоча той факт, що якраз на тлі приїзду Зеленського пішов у відставку міністр сільського господарства Польщі Хенрік Ковальчик, вже свідчив про серйозність проблеми.
Проте візит Зеленського якраз і був використаний для вирішення кризи. Український президент провів спеціальні переговори із прем’єр-міністром Польщі Матеушем Моравецьким. Стало відомо про тимчасове призупинення транзиту українського зерна через Польщу та про те, що сторони забезпечуватимуть саме транзит, а не зберігання зерна на польських складах.
Після переговорів нового міністра сільського господарства Польщі Роберта Телуса з його українським колегою Миколою Сольським проблему можна було вважати врегульованою. Але польські фермери відмовилися припинити протест та пообіцяли вже у середу заблокувати польсько-український прикордонний перехід у Дорогуську.
І це рішення продемонструвало, що конфлікт навколо зерна має і економічну, і політичну складову. Економічні проблеми є очевидними: польські порти на Балтиці ніколи не стикалися з таким обсягом вантажів і виявилися практично заблокованими, українське зерно стало осідати у самій Польщі, загальний надлишок зерна знизив ціни на польську продукцію. Але всі ці проблеми вирішуються. Як продемонстрували переговори Зеленського та Моравецького, йдеться лише про налагоджену процедуру. До того ж надлишок зерна – тимчасова проблема, навряд чи новий український урожай, на жаль, буде порівнянний із минулорічним.
А політичний аспект проблеми полягає в тому, що у ослабленні позицій правлячої партії «Право та справедливість» зацікавлені її закляті друзі з правого флангу. Польські селяни – традиційний електорат «Права і справедливості». І якщо «Право і справедливість» втратить за нинішніх умов навіть частину цього електорату, то може втратити й владу. Але чи це означає, що до влади прийдуть ліберали з «Громадянської платформи»? Авжеж, такий шанс є. Але не менш ймовірним є й інший результат — різке зрушення вправо, коаліція «Права і справедливості» з євроскептиками, які, зрештою, захищатимуть у новому уряді не так польські, як російські інтереси. І напевно, що не українські.
Тому можна, звичайно, просто сказати, що у відносинах України та Польщі настав період вічної дружби – і на цьому заспокоїтись. А можна врахувати, що війна – це завжди пожежа. Причому не одна пожежа, а ціла система загорянь – Росія ж спеціалізується на підпалах. І тому, якщо вчасно не звернути увагу на ситуацію, ми можемо зустрітися з багатьма неприємностями.
Необхідно намагатися уникати ситуацій, у яких країни Центральної Європи, з одного боку, виявляються найвірнішими та найбезкомпроміснішими союзниками європейської та євроатлантичної інтеграції України, а з іншого — голови урядів Польщі, Болгарії, Румунії, Словаччини та Угорщини звертаються до Єврокомісії із проханням обмежити обсяги українського продовольства, що надходить до Євросоюзу або ж відновити тарифи та квоти на постачання українського продовольства до Європи. Тому що насправді захист інтересів країни, що воює, полягає не тільки у словах про підтримку спільного європейського майбутнього, а й у пошуку спільних економічних рішень — навіть тоді, коли такий пошук загрожує електоральними проблемами у майбутньому.
