Чогось учора мені згадався той самий стадіон на якому так, або інакше, але ми всі були присутні в квітні 2019 року. Сцена. Софіти. Мікрофони. Один з двох піклувався про державу чудово розуміючи що буде далі, а іншому було пох@й. Один розумів що електоральні настрої не на його боці і все ж таки намагався витягнути це протистояння бо за його спиною країна в якій війна, а іншому всеодно було пох@й. Бо ті самі настрої вже фактично гарантували йому перемогу на виборах і що би він не сказав, як би не намагався образити опонента викидаючи купу домашніх «заготовок», він нічим не ризикував. Навіть якщо би замість себе поставив власну картонну фігуру, всеодно отримав би свої сімдесят три відсотки. Бо вся країна була заліплена білбордами із обіцянками кінця різних епох, сотні тисяч авто по усіх містах та селах України хизувались зеленими наліпками і народу банально вимкнули мозок замінивши здатність думати, фразою «хоч паржом».
В це важко повірити, але бумеранг пролітавши десь шість років, повернувся. І учора вже Трамп мав усі карти на руках і фактично знущався над президентом України, який в свою чергу намагався пояснити скільки горя нам принесли окупанти і несуть щодня. Трамп знущався, нічим фактично не ризикуючи. Війна ж не у нього? Його армія наймогутніша та найсучасніша в світі. Чим він ризикує? Правда про всяк випадок, очільник Білого дому на допомогу притащив свого ланцюгового пса, Венса. Як і тоді, в квітні 2019 року, Петро Порошенко був не готовий до того, що передвиборчі дебати, фактично державна політика, перетворяться на КВК. Так і учора, Зеленський та його пʼять менеджерів виявились не готовими до того, що стикнуться із своїм відображенням, але у набагато більшому та викревленому дзеркалі. Окрім цього, варто зазначити, що ті самі менеджери-радники потужно та незламно вʼїбали в штангу. Головою. З розбігу. Бо наприклад відсутність костюма у президента України зіграло йому в конкретний мінус. Чи вони неуважно дивились відео зустрічі Макрона із Трампом, чи взагалі не дивились, але тут ми пропустили ще один гол у свої ворота. Бо Трамп на офіційній зустрічі і в своєму кабінеті сидить в костюмі, а гість… ну ви бачили. І на це вказали Зеленському. Подобається це комусь, чи ні, але нехтувати дипломатичним протоколом така собі ідея. Навіть якщо у тебе штани 5.11 та кросівки “Lowa”. Будь-яку дрібницю можуть обернути проти тебе. Обернули.
Перемовини провалені. В Кремлі учора ввечері нажерлись в гівно. А ми отримали шалену проблему. Але чи це трагедія? Я так не вважаю.
Трамп бізнесмен-хижак. Він пре як бульдозер, аби досягнути своєї цілі використовуючи всі важелі які є у нього на руках. І президент США Трамп, набагато небезпечніший бульдозер ніж просто, бізнесмен Трамп. І все ж таки. Договір про ті самі рідкісноземельні мінерали йому потрібен. Інакше би, він не поворушив пальцем зайвий раз. А тут стільки слів, стільки рухів, зокрема візити його представників в Київ. Значить неабияка, але все ж таки одна карта у нас є на руках. І якщо Україна була готова підписати такий договір із США, то чому той же самий договір нам не підписати із Великобританією, Німеччиною, Францією, а можливо із трьома країнами одразу. А може із… кгм… Китаєм? (Про Китай жартую. Напевне). І якщо хтось вважає, що у Трампа немає слабких місць, то це помилка. Вони є у будь-якого політика. І учора Трамп не отримав жадану «іграшку» про яку вже нап@здів усім та кожному. Це значить що? Він все ж таки не завжди отримує те, що хоче ? Значить він не такий всемогутній політик? І що тепер робити із обіцянками повернути гроші? Ну ви зрозуміли про що я, так?
Президент України у понеділок зустрічається із премʼєр-міністром Великої Британії. Країною, яка жодного разу не дала приводу підставити під сумнів свою підтримку України. Країною, де вже рік, на посаді Надзвичайного та Повноважного посла працює Валерій Залужний. (Побачите зараз Марʼяну десь тут, кидайте щось важке на звук. А потім ще раз кидайте. Бажано натерте часником). І тут важливо діяти максимально професійно та виважено.
…Відставити в далекий кут свою картону невʼїбенність, а нарешті зрозуміти, що наступна помилка обернеться катастрофою і саме тому, варто вже зараз мобілізувати усі дипломатичні ресурси країни. Наприклад засунути одному з менеджерів в дупу усі власні образи в бік Петра Порошенка, зустрітись із ним та потиснути один одному руку. (Потім розберуться хто і на що колись образився. Як офіцер ЗСУ я наприклад використовую усі можливі та не можливі ресурси для знищення ворога. Навіть якщо заради цього, мені потрібно звернутись про допомогу до учорашнього політичного опонента). Ще раз скажу і мені байдуже як до цього ставляться мої опоненти, кращого міжнародного перемовника ніж Петро Порошенко у нас зараз немає. І не просто людини яка має хист до міжнародних перемовин, а того, хто впізнаваний та шанований в дуже високих європейських кабінетах. Не використати зараз цей факт на користь України повна дурня, якщо хочете то… злочин!
І в той же час не варто повністю відвертатись від Трампа. Бо він так і не отримав те, що хотів. Те, про що вже насвистів своїм виборцям. А це значить, що простір для маневру у нас ще є.
Зеленському треба нарешті подорослішати. Якщо ми пограємо, то програє не він та його пʼять менеджерів-нікчем. Програє Україна. Кожен. Мільйони людей. Це велика ціна, аби все ж таки стати дорослим політиком, а не постарілим, втомленим але ж всеодно КВКшником? Питання риторичне…
Робимо те що мусимо. А там нехай будь що буде! ЗСУ бʼються далі!
- Здавайтесь. У нас стільки стріл, що вони закриють все небо.
- Добре. Будемо битись в тіні.
Дивлюсь, багато кого тригернула згадка про Петра Порошенка (як можливого міжнародного перемовника важковаговика) в попередньому дописі.
«Ви можете хоча би в такий момент думати не партією, а головою?» (с) з коментарів на ФБ
Справа в тому, що в першу, другу та сьому чергу я думаю головою. В чотирнадцятому році. Девʼятнадцятому. І зараз також. Виключно головою. Що важливо, власною. Тому можу сказати, що одна з основних проблем України, це відоме прислівʼя, «На зло тещі, виколю собі око! Нехай у неї буде зять без ока». В цьому ми всі. Напевне це вже неможливо виправити. Якщо наприклад завтра до української перемовної групи додадуть Чалого, Огризка, Клімкіна та Пристайка, я лише буду вітати таке рішення. І мені БАЙДУЖЕ за кого вони голосували шість років тому, за Порошенка чи Зеленського. Це зараз неважливо. Зовсім. Важливий їх фах. Досвід. Звʼязки. Це зараз життєво важливо, надважливо для нашої країни. Це так важко зрозуміти?
Поясню на пальцях.
Коли ви приходите до лікаря, що вас більше всього цікавить? Його професіоналізм чи політичні вподобайки? Доки думаєте над цим надскладним питанням, скажу за себе. Коли наприкінці 2020 року мені робили операцію від якої напряму залежало моє подальше життя, то останнє що мене цікавило, за кого голосував нейрохірург та анестезіолог. Мені було байдуже. Навіть така дурня в голову не прийшла, бо відлік йшов на дні. Хоча можна було повийоб@ватись. Спитати перед операцією. А якщо ні, не той політичний напрямок, то знайти мануальщика з умовної Абрикосовки, але щоби ж точно за нас, та приїхати до нього із своєю проблемою. В моєму випадку, два його рухи і я інвалід. Назавжди…
Вважаєте, що пʼять, шість менеджерів з Банкової це зараз найкраще що є у нас в напрямку міжнародних відносин і все йде так як має йти? Окей. Я ж тільки за, якщо краще за них нікого не має в Україні і бути не може!
По всіх інформаційним майданчикам несеться новина, що Білий дім призупинив всю військову допомогу Україні. Навіть ту, яка вже була в дорозі.
Безумовно, свідки най… най… найпотужнішого дипломата сучасності, чий розум, досвід, передбачуваність і отетоотвсьо давно перевершили Черчилля в десятки разів, будуть розповідати, що це все виключно на користь Україні. До речі, якщо буде час, то обовʼязково почитаю їх радісні дописи. І ви також, друзі почитайте.
Безумовно… Ні, не так. Скоріш за все, найближчими днями, після втручання лідерів Великобританії та Франції, побиті горщики якось склеять, угода про копальні буде підписана і допомога відновиться. Не завтра звісно і навіть не післязавтра. Колись. Знаючі люди подейкують, що мирити нас із Вашингтоном будуть дорослі люди з Лондону та Парижу.
Безумовно за цю затримку військової допомоги так, або інакше своїм життям сплатять українські солдати та офіцери. А також цивільні. Бо окупанти чекати не будуть із своїми обстрілами, коли ми наприклад знов почнемо отримувати від США ракети для систем ППО. Україна до речі за все платить вже четвертий рік. Ні, не грошами. Набагато, в мільярди разів більше ціну. Платить. За політичні помилки. Дипломатичні забавки. Потужну незламність. За «мир в глазах путина», Оманський відпочинок та скандали в Овальному кабінеті, коли треба було свою невʼєбенність трішки притримати. (Ну ти ж дипломат від Бога, у тебе ж за плечима Трускавецька академія околовсячеських наук чи де?). Україна платить за все. Заплатить і за це!
Кажуть, колись Зеленський вибачився перед Кадировим, щоби… Але тоді він ризикував чимось тим, що належить виключно йому чи його родині.. Тут же, від кожного твого слова… КООООООЖНООО слова залежить життя всією країни. І якщо заради життя цієї країни, треба переступити через своє потужно-незламне его, то…
Не знаю чому, але зараз знов згадався стадіон і його картинне падіння на коліна на сцені. Але тоді на кону стояли вибори. А зараз…?
Пішли ми війну воювати. Бо під@ри знов активізувалися.
Фото просто так. Нагадаю, то був кінець 2019 року.
