Повномасштабна війна та суспільна мобілізація в Україні загострили давні проблеми зі свободою слова і преси. З одного боку, влада прагне контролювати інформаційний простір заради єдності та безпеки, з іншого – існує ризик, що під приводом безпеки чи реформ держава обмежує права журналістів і ЗМІ. Ознаки згортання свобод стали помітними у низці ініціатив та інцидентів: від об’єднання телеканалів в єдиний телемарафон до спроб законодавчо змусити медіа видаляти критичні матеріали. Журналістські й правозахисні організації б’ють на сполох, адже такі дії загрожують цензурою, самоцензурою та фактичною забороною незалежних розслідувань. Особливо тривожним сигналом став останній законопроєкт, що розширює права фігурантів журналістських викриттів вимагати видалення критичних публікацій. У цьому аналітичному звіті розглянемо сутність цього законопроєкту, його потенційний вплив на журналістику та прозорість, реальні випадки цензури і тиску на журналістів у 2022–2025 роках з коментарями профільних організацій (Репортери без кордонів, Freedom House, Інститут масової інформації тощо), а також політичний контекст та міжнародні паралелі.
Законопроєкт №14057: право на захист чи нова форма цензури?
У вересні 2025-го до Верховної Ради внесли проєкт №14057 — оновлення немайнових прав Цивільного кодексу, але з цілою низкою положень, що викликали тривогу в медіаспільноті. Зокрема: право фігурантів журналістських розслідувань вимагати видалення матеріалів, які не підтверджені вироком; блокування публікацій до розгляду справи; розширене право на відповідь і спростування. Журналісти попереджають: «це про право на забуття та змушування журналістів мовчати».
Автори законопроєкту наголошують, що він «не проти медіа», а «про модернізацію законодавства» і «захист репутації». Але коли серед підписантів – депутати-фігуранти розслідувань, коли механізми ввімкнення норми фактично дають можливість інструменталізувати судову систему проти журналістики — це вже не технічна правка, а системний виклик. Закон ухвалено в першому читанні 5 листопада 2025 року — але саме це голосування стало сигналом: медіапростір буде новим фронтом.
Приклади тиску: від шантажу до фізичного залякування
У січні 2024 журналіст-розслідувач видав гучний матеріал про закупівлі Міноборони. Через кілька днів – напад біля квартири: нападники залишили записку «Йди служити». Сам журналіст назвав інцидент провокацією, спрямованою проти нього як критика влади.
Редакція одного з провідних розслідувальних видань зазнала тривалого стеження, зливу приватних відеозаписів і спроб дискредитувати команду під виглядом «розслідування журналістів». Незалежні організації називають це акцією залякування.
Журналіст фронтового агентства, що готував розслідування про керівника департаменту кібербезпеки спецслужби, отримав «повістку» — вручення якої ініціювали через військкомат із залученням особи у цивільному, котрого ідентифікували як співробітника спецслужби. Інцидент став предметом звернень журналістських організацій.
Ці випадки — не поодинокі. Вони формують атмосферу, в якій журналіст має думати: публікувати чи лишатись у тіні? Війна не виправдовує залякування, а журналістика, навпаки, має свою роль у суспільстві, яке рятує демократію.
Воєнний стан, інформаційна політика і межі «єдності»
Запроваджений режим війни створив базис для обмежень: телемарафон у березні 2022, об’єднання ключових телеканалів, виключення трьох опозиційних із цифрової мережі. Це була вимушена міра? Частково — так. Але коли режим стає нормою, а конкуренція ефіру мінімальна, наслідки для плюралізму очевидні. Опитування журналістів показують: понад 60 % вважають такий телемарафон формою цензури.
Нове законодавство про медіа, ухвалене у 2022-му, має гарні мотиви — але дає регулятору розширені повноваження, включно з онлайн-виданнями та блогерами, під час воєнного стану. Чітка межа між «боротьбою з пропагандою» та «котушкою незалежного голосу» зникає.
Міжнародний ракурс і те, що на карту
Міжнародні організації визнають: українська журналістика показала вражаючу стійкість перед агресором. Але вони ж попереджають — внутрішні ризики зростають. Reporters Without Borders називає українські практики «тривожним сигналом». Freedom House зазначає: з одного боку — війна, з іншого — зміни, що підривають плюралізм медіа.
Для України, що прагне ЄС та демократичних стандартів, це серйозний тест: чи зможе вона мати і ефективну оборону і відкриту журналістику; і мобілізацію і критику, яка не карається.
Висновок
Свобода слова — не опція, це фундамент. У країні, що воює, журналістика може бути ще більш потрібною, а не менш. Законопроєкт №14057 може стати точкою неповернення: якщо механізми виписані так, що критика легко видаляється, а журналістів залякують — це не просто виклик національній системі медіа, це виклик самій демократичній перспективі.
Ситуація залишається відкритою: суспільство реагує, журналісти борються, міжнародні партнери дивляться. Але кожен випадок тиску — це сигнал: Україна або зберігає свій демократичний характер, або поступово відходить до моделі, коли свобода слова — це річ на вагу, а не факт. І в цій боротьбі не варто робити компромісів.
